18-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Важливість молитви (Еф 6:18–24)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Моліться завжди в Дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих 19. і за мене, щоби Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії, 20. якої я посол у кайданах, щоб я говорив сміливо про неї, як мені належить. 21. А щоб ви також знали, як зо мною, що я роблю, – про те все повідомить вас Тихик, любий брат і мій вірний слуга в Господі, 22. якого я саме вислав до вас на те, щоб ви довідалися про наші справи і щоб він утішив серця ваші. 23. Мир братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. 24. Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа в нетлінності! Амінь».

Коментар до тексту

Цей уривок завершує послання до церков, розташованих навколо Ефеса. У ньому апостол Павло зізнається, що потребує молитви для сміливого (Ді 2:29; 4:13; 4:31; 28:31) звістування тайни Євангелія, це може стосуватися і Доброї Новини про Христа, і специфічної частини цієї Вістки про залучення язичників до Божого народу (Еф 3:4–6). Він також згадує Тихика, який не тільки привезе це окружне послання, але й повідомить церкви про стан справ у Павла. Тихик − навернений язичник, походив із римської провінції Азія, його часто згадують як співробітника Павла у служінні Євангелія (Ді 20:4; Еф 6:21; Кол 4:7; 2 Тим 4:12; Тит 3:12). Згідно зі свідченнями Діянь апостолів, Тихик товаришував Павлові у часі його Третьої місійної подорожі через Малу Азію, Македонію та Ахаю (Ді 20:4). Апостол дуже йому довіряв, і він був тією особою, яка доправляла листи апостола до різних християнських спільнот (Кол 4:7−9; 2 Тим 4:12; Тит 3:12). Павло завершує лист прикінцевими ремарками (в. 21–22) та благословенням (в. 23–24)[1].

Meditatio (розважання)

«Чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих 19. і за мене, щоби Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії, 20. якої я посол у кайданах, щоб я говорив сміливо про неї, як мені належить». Христос часто закликав Своїх учнів чувати (Лк 12:35–48; Мт 24:42; 25:13; 26:38, 41; Мк 13:33, 37; 14:34, 38), так само робив і апостол Павло (Ді 20:31; 1 Кор 16:13; Кол 4:2; 1 Пт 5:8). Чування полягає у святості життя, яке виявляється діяльною любов’ю, тобто служінням ближнім. Чування також може бути триванням у чомусь доброму, зокрема постійній молитві. Такий подвиг − річ нелегка, він потребує неабиякої завзятості, а найважливіше − Божої благодаті.

Щоби мати цю витривалість творити добро й не знеохочуватися, потрібна молитва. Павло з особистого досвіду знав силу молитви, тому у своїх листах до різних спільнот часто закликав до молитви та перебування у Святому Дусі (Еф 6:18; Кол 4:3; 1 Сол 5:17, 25). Для християн молитва не може бути просто якимось додатком до життя, але радше головним джерелом їхньої сили для духовного життя.

Молитва дає силу свідчити та благовістувати навіть серед найнесприятливіших обставин, позаяк через молитву ми відкриваємося на Бога, визнаємо нашу потребу в Ньому та просимо, щоб Його сила виявилася у нашій немочі. Постійний глибинний досвід Бога, який мав Павло через часті Божі об’явлення (2 Кор 12), навчив його, що особа, яка пізнала Бога, пережила досвід зустрічі з Ним, просто не може жити без Нього. Тому у відповідь на Божі ініціативи Павло часто молився за себе та інших. Перебуваючи в ув’язненні, він знав, що єдиною перепоною для проголошення Євангелія може бути людська слабкість, саме тому просив молитися за його відвагу і за те, аби через якісь його людські реакції (наприклад, страх) Добра Новина у жодному разі не видавалася менш переконливою. Він знав, що Той, Хто подолав смерть і воскрес на третій день, завдяки силі молитви – смиренного вручення свого життя Богові – зробить і його людське свідчення, в’язня Христа ради, інструментом, за допомогою якого Бог зможе заполонити Своєю любов’ю кожну людину.

Oratio (молитва)

«Бо Ти, о Господи, даєш світло моєму світлу, освітлюєш, мій Боже, мою темінь» (Пс 18:29).

Contemplatio (споглядання)

Ісус закликав Своїх учнів, щоб їхньою відповіддю на найскладніші життєві ситуації була молитва: «А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт 5:44); «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт 26:41); «Благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають» (Лк 6:28). Перебуваючи в ув’язненні в Ефесі, Павло також просив про молитву. Як і коли молимося ми? Чи молитва є диханням нашої душі, чи просто формальним ритуалом? Одним із способів навчитися молитви є читання Божого Слова – коли воно торкатиметься нашого серця, то перших відрухом завжди буде молитва…


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Eph 6:18–24.

4 коментарі до “18-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Важливість молитви (Еф 6:18–24)”

  1. Франческа

    Господи, потребую сили і щирої молитви для духовного життя. Дякую Боже. Алилуя!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.