17-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Притча про злочинних виноградарів (Мк 12:1-12)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«І почав до них промовляти притчами: “Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину. 2. І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних. 3. Вони ж його схопили, побили і відослали ні з чим. 4. І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили. 5. Ще іншого він послав, а вони того вбили. Та й багато інших − їх вони або побили, або повбивали. 6. Ще мав єдиного сина улюбленого − і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 7. Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. 8. І схопивши його, вбили та викинули з виноградника. 9. Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. 10. Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним. 11. Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!”. 12. І шукали, щоб Його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що Він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши Його, відійшли».

Коментар до тексту

Притча про злочинних виноградарів – своєрідна мініатюра Історії спасіння. По суті, це дуже стислий опис взаємин Бога та Ізраїлю. Після урочистого в’їзду в Єрусалим (Мк 11:1−11) та акції у Храмі (Мк 11:15−19) ця притча стала третьою з чотирьох безпосередніх причин, які призвели до розп’яття Ісуса (четвертою причиною стало помазання Ісуса миром у домі Симона прокаженого у Витанії (Мк 14:1−11), яке, на думку багатьох сучасних екзегетів,було помазанням на Царство).

Meditatio (розважання)

«І шукали, щоб Його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що Він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши Його, відійшли». Ті, які найбільше знали про Бога та нібито жили для Нього, зустрівшись із Ним, виявилися нездатними Його прийняти. Ця проблема, однак, стосується не тільки старозавітного Ізраїлю…

«У сьогоднішньому світі маємо схожу заскорузлість “еліт”, мислення стереотипами, нездатність сприймати ситуацію просто й адекватно, а відповідно − виконувати функцію провідників спільноти. Поділ Церкви, міжконфесійні суперечки, прикриття тоталітарних політичних ідеологій сповидними християнськими ідеями та гаслами (візьмімо для прикладу т. зв. ідею “Русскаго мира”, яку так активно сьогодні просуває РПЦ на чолі з патріархом Кирилом), кон’юнктурне богослов’я та християнська етика, яка обслуговує не завжди морально здорові запити окремих суспільств та оправдовує насильство, яке вчиняється нібито заради миру[1], – усе це далеко не повний перелік сучасних способів заглушити голос справжнього Ісуса або й зовсім відсунути Його навчання на маргінес життя, а в кращому разі – розвести євангельський максималізм ідеями псевдотолеранції та псевдоповаги до свободи та гідності людини (просування гендерної ідеології і т. д.). Часто можна спостерігати, що люди, які не вивчали ні філософії, ні богослов’я, ні інших високих матерій, випереджують політиків, учених, богословів та навіть священників у розумінні Ісуса і любові до Нього. Однак було би помилкою думати, що схожі небезпеки чигають лише на провідників. «Прості» люди часто можуть діяти так само і бути не менш засліпленими»[2].

Oratio (молитва)

Святий Душе, молимо Тебе, подай нам дари чуйності, мудрості і щирості, щоб ми були здатними слухати Боже Слово та сповняти Його у своєму житті…

Contemplatio (споглядання)

«Якщо сьогоднішня Церква, усі її члени житимуть дарами чуйності, мудрості і щирості, дотримуватимуться їх у різних життєвих ситуаціях і даватимуть таке свідчення світові, то в Церкві і суспільстві різко поменшає різних непорозумінь, конфліктів і розчарувань. Тоді наша життєва сила й енергія будуть спрямовані в річище пізнання і виконання Божої волі, а не шукання шляхів її уникнення й оправдання себе у цьому. Ми шукатимемо присутності Ісуса не для того, щоб Його відкинути, а щоб слухати і сповняти Його Слово»[3].


[1] Тут детально не розглядатимемо названі проблеми, проте скеровуємо читача до глибоких роздумів на цю тему відомого американського екзегета Річарда Хейза: R. B. HAYS, The moral vision of the New Testament: A contemporary introduction to New Testament Ethics, San Francisco 1996, P. 317−344; 407−441; 444−460.

[2] о. Юрій Щурко. «Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії» Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 225−226.

[3] о. Юрій Щурко. «Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії» Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 226.

2 коментарі до “17-й тиждень після П’ятидесятниці. П’ятниця. Притча про злочинних виноградарів (Мк 12:1-12)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.