17-й тиждень після П’ятдесятниці. Cубота. Духовні дари та проблема зрілості (1 Кор 14:20–25)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Брати, не будьте дітьми розумом! Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі. 21. Написано в Законі: Чужими мовами й іншими устами Я буду говорити до народу цього, та вони й так Мене не послухають, – каже Господь. 22. Так що мова − знак не для віруючих, а для невіруючих, пророцтво ж не для невіруючих, а для віруючих. 23. Якщо, отже, зійдеться уся Церква разом, і всі заходяться говорити мовами, а ввійдуть якісь неосвічені чи невіруючі, то хіба не скажуть, що ви божевільні? 24. Коли ж усі пророкують, і ввійде якийсь невіруючий чи неосвічений, його всі викривають, усі судять, 25. тайни його серця стають явними, і, таким чином, він, упавши ниць на землю, поклониться Богові й заявить, що Бог є справді поміж вами».

Коментар до тексту

Починаючи від 1 Кор 7 і до кінця послання, Павло відповідає на запитання, які коринтяни ставили йому в листах. Глави 12–14 присвячені проблемі духовних дарів, і для того, щоб зрозуміти сьогоднішній уривок, його варто читати в ширшому контексті. З 1 Кор 14:1–33 довідуємося, що дар говорити мовами (т. зв. глосолалія) був предметом суперництва в коринтській громаді. Тому Павло наголошує, що Святий Дух дає усі дари не для того, щоб розділяти Церкву, а щоб розбудовувати її у єдності. Послуговуючись образами тіла та його членів, які також мають місце у творах грецьких та римських письменників, Павло використовує їх на означення Церкви. Подібно як у тілі є різні органи, так само і в цій новій дійсності – церковному тілі, де Головою є Христос, кожен член має якусь свою особливу функцію, тобто духовний дар для служіння іншим (1 Кор 12:7). Найбільшим даром, якого повинні прагнути усі члени церковного тіла, є любов (1 Кор 13), вона є основною характеристикою нового світу, який народжується в Ісусі Христі. Серед трьох глав, присвячених проблемі духовних дарів, центральною є 13-та, позаяк вона творить зв’язок між 12-ою, у якій іде мова про багатство дарів в одному тілі, та 14-ою, де апостол закликає уникати хаотичного поклоніння під час спільних Богослужінь. Дар мов, на думку Павла, може слугувати особистому духовному зростанню віруючих, а для духовної користі спільноти та навернення невіруючих важливішим є дар пророцтва (вв. 22, 24–25). Для невіруючих дар мов теж певною мірою може бути корисним (в. 22), хоча більшість людей поза Церквою можуть сприйняти публічну практику такого дару за божевілля (в. 23). Павло заохочує говорити у церкві зрозумілою мовою (1 Кор 14:18–19), а якщо хтось хоче практикувати глосолалію на спільному зібранні, тоді «нехай буде їх двоє, а щонайбільше троє, і нехай один пояснює, і то по черзі. 28. Коли ж немає кому пояснити, нехай мовчить у церкві, нехай собі й Богові говорить» (1 Кор 14:27–28). Молитва у церкві повинна відображати зв’язок з Богом миру і порядку, зважаючи на це, Павло завершує свої міркування на цю тему словами: «Тому, брати мої, прагніть пророкування і говорити мовами не бороніте, 40. але все нехай діється пристойно й докладно» (1 Кор 14:39–40).

Meditatio (розважання)

«Брати, не будьте дітьми розумом! Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі». На початку свого навчання про природу Церкви, яка також виявляється у нових стосунках між людьми, Ісус каже: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. 4. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві» (Мт 18:3–4). У цьому тексті Ісус заохочує Своїх учнів бути подібними до малих дітей у невинності та довірливості, які дуже природно усвідомлюють свою залежність від дорослих та довіряють їхнім словам.

Натомість у 1 Кор 14:20 Павлові йдеться про інше, тому що «бути дитиною розумом» означає бути незрілим, тобто невторопним та не надто відповідальним, а то й упертим та вередливим. Саме так поводилися члени молодої християнської спільноти в Коринті: дари, які вони отримали завдяки благодатному діянню Святого Духа, не тільки не завжди могли застосувати для особистісного та спільного збудування, але часто ними хизувалися або ж через них сварилися.

Бог, однак, дає «виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12:7). Це означає, що різні люди можуть мати різні дари, і треба пильнувати, аби служіння цими дарами не ставало причиною сварок та безладу, але щоб вони були корисні на різних рівнях, а понад усе наближали як кожну окрему особу, так і різні спільноти та цілу Церкву до Бога – Джерела усіх дарів, а насамперед любові, Який, за словами Павла, «Сам настановив одних апостолами, інших – пророками, ще інших – євангелистами і пастирями, і вчителями 12. для вдосконалення святих на діло служби, на будування Христового Тіла, 13. аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа. 14. Тоді ми не будемо більше малолітками, яких кидають хвилі і яких обносить усякий вітер науки, зводячи на манівці людською хитрістю й обманом» (Еф 4:11–14).

Oratio (молитва)

«Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї, немов дитя –душа моя у мене» (Пс 131:2).

Contemplatio (споглядання)

До спільноти в Римі Павло пише: «Ви – моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі в доброму і від зла чисті» (Рим 16:19). Бути мудрим у доброму означає вміти розпізнавати те, що добре, і не впадати у крайнощі. Брак зрілості християн у Коринті спричинив те, що навіть найкращі Божі дари стали причиною суперечок та поділів. Якщо ми не прагнемо найбільшого дару – любові (1 Кор 13), тоді наші інші дари можуть бути поштовхом до гордості чи заздрості. Зрештою, у Церкві завжди були різні крилá: більш інституційне та більш харизматичне (або, як називав його Джеймс Данн, «enthusiastic Christianity»). Завдання церковного проводу − дбати про добрий баланс між тим і тим. Треба також пам’ятати, що Новий Завіт по-різному відкриває «незбагненне багатство Христа» (Еф 3:8): апостол Павло говорить про різноманітні дари, а євангелист Йоан (як і Павло в 1 Кор 13) зосереджується тільки на головному – згідно з Йо 14:15–16, кожен, хто любить Ісуса і зберігає Його заповіді, отримує Духа Утішителя, і тут не згадуються різні ролі чи дари[1].


[1] Ці теми дуже добре представлені у 9-му розділі (Дух і Досвід) книжки Джеймса Дана про єдність та різноманітність у Новому Завіті (James D. G. Dunn. Unity and Diversity in the New Testament. An Inquiry into the Character of Earliest Christianity. SCM Press 2006 P. 189–214. Існує переклад цієї книжки рос. мовою). Інший короткий, але дуже добрий аналіз, вміщено у неперевершеному впровадженні до Нового Завіту авторства о. Раймонда Брауна (R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday 1997. P. 531–534. Ця книжка також перекладена рос. мовою).

3 коментарі до “17-й тиждень після П’ятдесятниці. Cубота. Духовні дари та проблема зрілості (1 Кор 14:20–25)”

  1. Володимир

    Нажаль, харизматія не є і сьогодні тим явищем в Христовій Церкві, яка допомагає, будує членів Тіла Христового, а чомусь призводить до суперечок та навіть конфліктів-що не будує Церкву⁉️
    В аж обідно стає за таке, бо невже так важко збагнути, що раз це дійсно є плід діяння Святого Духа-то це аж ніяк не може бути зле для Церкви⁉️
    Але видно ми ще в переважній більшості таки “духовні малолітки” і “розумом незрілі”⁉️
    Тож, благослови нас Духу Святий духовно зростати й дорослішати, щоб могти “Твоє для Твоїх” гідно приймати й реалізувати на збудування Церкви та навернення тих, хто ззовні! Амінь🙏‼️😇

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *