Lectio (читання)
«І немов той чоловік, що, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. 15. Одному він дав п’ять талантів, другому − два, а третьому − один, кожному за його здібністю, і від’їхав. 16. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів. 17. Так само і той, що взяв два, також придбав два других. 18. А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. 19. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. 20. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: Мій пане, − каже, − ти мені дав п’ять талантів − ось я придбав других п’ять талантів. 21. Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. 22. Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане, два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. 23. Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. 24. Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. 25. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він − маєш твоє. 26. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. 27. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. 28. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. 29. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. 30. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів».
Коментар до тексту
У часи Ісуса історію про слуг і їхнього пана (який від’їжджає, давши їм завдання), безсумнівно, мали б розглядати як розповідь про взаємини Бога й Ізраїлю.
Вартість таланту (еквівалент 34 кг золота) була неоднакова в різні епохи та в різних місцях, тому можемо орієнтовно оцінити ці таланти відповідноу 50, 20 і 10 тис. динаріїв. Позаяк один динарій становив середній денний заробіток, то ця сума була «малою» (25:21−23) тільки для дуже багатої людини, яка напевно довірила своє багатство найбільш надійним та сумлінним слугам. Отримавши значний капітал, вони могли вкласти його у вигідну справу, більшість людей взагалі не володіла подібними сумами, то це була унікальна можливість отримати великий дохід. Саме ця притча надала метафоричного сенсу слову «талант», що означає практичне використання дарів і здібностей, які Бог нам дав.
У якому сенсі книжники та фарисеї отримали в дар свій талант? Вони отримали Закон Мойсея, Храм і досвід присутності Бога серед них. Вони мали чудові обітниці, що Бог благословить не тільки Ізраїль, але і весь світ через нього, проте закопали свій талант у землю, бо не захотіли стати світлом для світу, а прагнули приберегти світло лише для себе (пор. Мт 5:14−16). Вони були негідними слугами, а тепер їхній пан нарешті повертається і збирається спитати з них звіт. Майбутнє руйнування Єрусалима і Храму треба сприймати як покарання слуги, який не виконав повеління свого пана.
Та хто ж криється під образами двох слуг, які залишилися гідними довіри свого господаря? Видається, що це ті люди, які у відповідь на заклик Ісуса настільки поширюють блага, даровані Ізраїлеві, що стають уже чимось новим (пор. 2 Кор 5:17). Це слуги Царства Божого, подібного до гірчичного зерна, з якого виростає велике дерево (пор. Мт 13:31−32). Такі люди – це знак того, що це дерево уже починає цвісти. Коли Ісус прийшов до Єрусалима, щоб пришвидшити останнє зіткнення між Царством Божим і його ворогами, віддані Христові учні уподібнилися до слуг, які правильно повелися з довіреними їм грошима.
Треба також зауважити, що такі притчі не дають повного уявлення про Творця світу – Бога, Який послав нам Ісуса на знак Своєї любові. Притча про таланти вміщена перед подіями, які можна назвати апогеєм Історії спасіння, коли Син Людський віддасть «життя Своє як викуп за багатьох» (пор. Мт 20:28). Жахаючись того, що деякі люди, за словами Христа, будуть кинуті в темряву, де «плач і скрегіт зубів», завжди маємо пам’ятати, що Спаситель також досвідчив це на Собі, бо навіть Він відчув Себе покинутим Богом (пор. Мт 2:45−46)…
Meditatio (розважання)
«Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має». Ці слова Ісуса Матей згадує також в іншому місці: «Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт 13:12). Марко та Лука також наводять ці висловлювання у своїх Євангеліях (Мк 4:25; Лк 18:18; 19:26). Насправді кожному з нас дано дуже багато – дар вічного життя та принаймні один талант (щонайменше один), щоб змістовно реалізувати цей дар життя. Якщо ми правильно вживаємо цей унікальний дар на служіння іншим, тоді таланти примножується, життя поглиблюється, а ми щораз краще пізнаємо його таїнственний сенс. Якщо ж ми егоїстично живемо тільки для себе, то стаємо на дорогу смерті, потрохи скочуємося в небуття…
У Новому Завіті знаходимо декілька місць, де перелічено дари та служіння, які отримують члени Церкви: Рим 12:6−8; 1 Кор 12:8−10; 1 Кор 12:28−30; Еф 4:11; 1 Пт 4:9−11. Дуже важливий той факт, що дари дано для того, щоб інші могли з них користати: «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12:7).
Чим більше дарів та чим вище служіння, тим більше відповідальності. Прикладом сумлінного ставлення до Божих дарів є св. ап. Павло, який пише: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави – це мій обов’язок. І горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9:16). Уся церковна спільнота та кожен її окремий член, усвідомлюючи, що «ми − рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, аби звістувати великі діла Того, Хто нас (у тексті: вас) покликав із темряви у Своє дивне світло» (1 Пт 2:9−5:9), мають бути «завжди готові дати відповідь кожному, хто у нас (в тексті: вас) вимагає слова про нашу (у тексті: вашу) надію» (1 Пт 3:15), та, розвиваючи Богом даний дар, або талант (Мт 25:14−30), чи вдосконалюючи довірене служіння, очікувати на прихід Господа Ісуса Христа. А позаяк Господь прийде несподівано (пор. Лк. 12:40, 46; 1 Сол 5:2−3), «уся наша істота – дух, і душа, і тіло –має бути збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа» (пор. 1 Сол 5:23), щоб не тільки уникнути покарання (пор. Лк 12:47−48), а й прийняти від Господа нагороду (пор. Лк 19:17−19) − увійти в Його радість (пор. Мт 25:21−23) та знайти себе записаними в книзі життя (пор. Од 21:27).
Oratio (молитва)
Господи, навчи мене розпізнавати дари, які Ти мені дав, щоб я міг / могла жити повнотою життя – у радісному служінні іншим…
Contemplatio (споглядання)
Щодня можна побачити людей у якійсь потребі. Усі ці люди є Божим даром для нас, унікальними нагодами, щоб реалізувати своє життя повною мірою і примножити свої таланти…
Вельми дякую вам отче 🙏