16-й тиждень після П’ятидесятниці. Субота. Заклик Ісуса до чування (Мт 24:34-44)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Істинно кажу вам: Цей рід не промине, поки не збудеться все це. 35. Небо й земля перейдуть, але слова Мої не перейдуть. 36. А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, лише один Отець. 37. Як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Чоловічого. 38. Бо як за днів перед Потопом їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, 39. і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов Потоп і забрав усіх, так буде й прихід Сина Чоловічого. 40. Тоді з двох, що будуть у полі, одного візьмуть, другий залишиться. 41. Дві молотимуть на жорнах: одну візьмуть, друга залишиться. 42. Чувайте, отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде. 43. Знайте те, що коли б господар відав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому. 44. Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте».

Коментар до тексту

Читання Євангелія дня − це частина великої Останньої промови Ісуса (обіймає 3 глави – Мт 23−25) перед Його Страстями (Мт 26:47−27). Ціла глава в Мт 24 – це, по суті, апокаліптична промова: спочатку Ісус відкриває учням долю Єрусалима (місто зруйнують римляни у 70 році). У Мт 24:1−3 сказано, що існує тісний зв’язок між зруйнуванням Єрусалима та кінцем цього віку (євреї ділили історію на два періоди: теперішній вік, який проминає, та майбутній – вічність). Далі Ісус описує період між Своїм першим пришестям та Парусією – Другим славним пришестям: будуть природні катастрофи, війни між народами, поява лжемесій, гоніння на Божий народ та загальне проголошення Доброї Новини про Царство (Мт 24:4−14). Ісус каже про катастрофу, яка скоро спіткає юдейський народ (про це уже говорив у Мт 22:7; 23:38), її кульмінацією буде зруйнування Єрусалима та Храму в 70 році (Мт 24:15−25). Потім (час відомий тільки Отцеві – Мт 24:36) Син Чоловічий повернеться у великій славі в супроводі апокаліптичних знамень, щоб зібрати Свій народ (Мт 24:26−36). Теперішнє покоління також постане перед судом над Ізраїлем (Мт 24:15−25), тому слухачі мають бути напоготові (Мт 24:32−35). Така ж пересторога стосується і повернення Сина Чоловічого в більш віддаленому майбутньому (Мт 24:36−51): безсумнівність події та незнання часу мають спонукати християн до пильності та вірності, позаяк ця подія принесе і спасіння, і суд.

Nota Bene. Апокаліпсис – дослівно «одкровення». Апокаліпсиси – це пророцтва, які супроводжуються видіннями (доволі розгорнутими), вони адресовані тим, хто живе в час гонінь та страждань (інколи таких страшних, що вони сприймаються як воплочення зла). Юдейські та християнські апокаліпсиси часто характеризують як «памфлети для поганих часів»: вони призначені зміцнити читачів під час якоїсь кризи, важкого випробування або лиха, що насувається. В апокаліпсисах вживаються аналогії, тому що людська мова заслаба, щоб окреслити видіння («схожий на»). Інакше кажучи, це спосіб зображення об’єктивної реальності через аналогії, метафори або подібності. Найкращим прикладом апокаліптичної літератури у Старому Завіті є книга пророка Даниїла, а в Новому – остання книга Святого Письма − Одкровення.

Meditatio (розважання)

«Чувайте отже, бо не знаєте, якого дня Господь ваш прийде». Світ, у якому живемо, окреслюють як «постпостмодерний». З одного боку, спостерігаємо великий поступ природничих наук та значний технічний прогрес, а з іншого – людина все-таки не впевнена у завтрашньому дні. Стан духу в людей нашої епохи можна окреслити словом «anxiety» – «тривога, занепокоєння».

Думки західних інтелектуалів на цю тему в українському контексті дуже добре підсумував проф. Ярослав Грицак у своїй книжці «Куди рухається світ». На минулорічній Літній Біблійній школі п. Ярослав був нашим вечірнім гостем. На моє прохання він прочитав однойменну лекцію, після якої я запитав, що сьогодні, в ситуації, яка склалася, провідні інтелектуали радять сучасній людині, на що професор відповів, що треба бути «alert» – «напоготові».

Коли усі розійшлися, я подумав собі, що Ісус ще 2000 років тому неодноразово заохочував Своїх учнів чувати, саме про це йдетьсяв сьогоднішньому Євангелії. Тема чування − одна з основних у хронологічно першому написаному творі Нового Завіту – Першому посланні до Солунян. Апостол Павло наголошує на трьох важливих компонентах цієї теми:

  • очікуючи на несподіваний прихід Христа, учні повинні постійно чувати (1 Сол 1:10; 5:4−12);
  • це чування найкраще виявляється у святості життя у всіх сферах (1 Сол 3:13−4:8);
  • під святістю (у єврейській мові слово «קָדוֹשׁ/ qādoš» дослівно означає «інакший», «відокремлений», «присвячений Богові») мається на увазі життя в любові; любов у Новому Завіті − це робити добро іншій особі (1 Сол 3:12; 4:9−12).

Дуже непросто жити в любові щодня, серед повсякденної рутини, поміж людей, які нас оточують. Тому наповнювати ритм кожного дня служінням іншим, відчувати від цього задоволення і радість − це те, що має робити нас справжніми людьми, тобто особами, яких біблійною мовою називають «святими».

Oratio (молитва)

Господи, навчи мене чувати – жити в любові серед рутини щоденного життя…

Contemplatio (споглядання)

Чимало речей щодня заполонюють нашу увагу. Уміти відрізнити основне від другорядного, тимчасове від вічного та консолідувати свою увагу на справді вартісному – це і є чування, ритм життя відповідно до Божої волі…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *