Lectio (читання)
«Я ж, брати, коли ще проповідую обрізання, то чого мене ще гонять? Отже, кінець отій соблазні, що від хреста! 12. Коли б то вже зовсім покалічили себе ті, що заколот у вас зчиняють! 13. Ви бо, брати, покликані до свободи, аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности, але любов’ю служіть один одному. 14. Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”. 15. Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, вважайте, щоб один одного не знищили! 16. Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити, 17. бо тіло пожадає проти Духа, і Дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. 18. А коли Дух вас водить, то ви не під Законом. 19. Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують».
Коментар до тексту
Як і більшість послань Павла, цей лист великого апостола написаний у відповідь на гостру проблему, яка мала місце у церквах Галатії, – деякі агітатори, які прийшли з Єрусалима, намагалися переконати вірних цих спільнот, що Павло, проповідуючи їм Ісуса, не був справжнім апостолом та не відкрив їм усієї правди про спасіння, для осягнення якого крім хрещення потрібно виконувати й обрядові приписи Закону Мойсея. Тому Павло від самого початку вдається до енергійного захисту свого апостольського авторитету і правильності свого навчання (Гал 1–2), а потім ґрунтовно представляє аргументацію на користь оправдання (спасіння) виключно вірою в Ісуса Христа (Гал 3–4), а не нашими зусиллями чи виконанням приписів Закону. Але щоб хтось не подумав, що така позиція допускає байдужність до моральних питань, Павло завершує лист практичними висновками (Гал 5–6). У цих двох останніх главах послання апостол хоче показати, що оправдана людина у Христі, тобто особа, яка усвідомила дар спасіння в Ісусі Христі й після зустрічі з Ним «народилася згори», Його благодаттю живе новим життям. Така людина керується не буквою та приписами Закону, її веде Святий Дух, і підтвердженням цього є Його плоди, які можна побачити в її житті (Гал 5:22–23). Кого не веде Святий Дух, той живе своїми тілесними похотями та інстинктами, і його життя також досить явне, що виразно унаочнюють вв. 19–21 цього уривку. Слідувати за аргументацією апостола не є легко, позаяк він часто вдається до іронії (напр. вв. 11–12), або для кращого вираження своєї думки вживає приклади з різноманітних сфер життя (напр. Гал 5:9).
Meditatio (розважання)[1]
«Увесь бо Закон міститься у цій одній заповіді: “Люби ближнього твого, як себе самого”». Видається, що агітатори, які баламутили засновані Павлом громади, казали, що сам Павло проповідує обрізання, і тому апостол різко іронізує у вв. 11–12, якими починається цей уривок: «Якщо я проповідую обрізання, тоді чому мене за це ще й переслідують юдействуючі? Якщо для спасіння справді потрібно ще й обрізання, тоді все! За такою логікою не потрібно цієї неприємної для всіх юдеїв історії про Розп’ятого Месію! Тоді кінець оцього спотикання / соблазні Хреста!» (вжите у в. 11 гр. σκάνδαλον / skandalon – дослівно «щось, що заважає рухові, предмет спотикання»).
Куди б не пішов Павло, він завжди проповідував Розп’ятого Месію, сама думка про Якого для євреїв була не просто ганебною, а майже богохульною, позаяк вони вважали, що тільки лжемесія міг зазнати такої страшної поразки. Тому звістка про Розп’ятого Месію зачіпала гордість євреїв, які через неправильне усвідомлення своєї вибраності вважали себе кращими від решти всього людства. Таке настирливе проголошення Павла було для них спотиканням, а для великого апостола − суттю його місії, свідченням того, як Бог у Христі переміг бунт, гордощі, пиху та хвалькуватість збунтованого творіння. Саме тому Павло вживає дуже гострі слова, у яких іронічно закликає тих, які баламутять віру спільноти, «покалічити себе самих» (в. 12), використане тут дієслово може означати кастрацію (гр. ἀποκόπτω / apokopto – дослівно «відрізати, каструвати»). Павло закликає своїх противників калічити тільки самих себе і не баламутити людей (такі ритуали були й у деяких язичницьких культах – 1 Цар 18:28), тому що відрізання частин свого тіла не має ніякого значення для спасіння – із приходом Христа воно означає не більше ніж татуювання, що мало місце в інших релігійних культах. Кастровані особи не могли мати дітей, тому Павло хоче, щоб особи, які баламутять церкви Галатії, не могли більше пропагувати свої ідеї серед них.
Значну частину цього послання апостол Павло присвячує доведенню факту, що віруючі в Ісуса Христа звільнені не тільки від язичницького минулого, а й від вимог юдейського Закону. Для юдеїв це була складна тема, адже у них вкоренилося розуміння, що Закон пильнує за ними (як вихователь), щоб вони не стали подібними до язичників. Павло каже, що є ще й третій шлях – подвійна свобода, які му отримали завдяки Новому Виходу, який учинив Бог в Ісусі Христі. Ця свобода дається нам для любові – у цьому схований увесь Закон, про це говорив і Сам Ісус (Мк 12:31). Без любові у спільноті вона розпадеться, а люди знищать одні одних. Жити в любові означає жити так, щоб нас вів Святий Дух, а не діла плоті, які Павло перераховує у кінці уривку. Закон не можна виконати через прийняття обрізання, а лише завдяки силі Божого Духа, Який скеровує життя. Тому свобода для Павла − це не вседозволеність, це свобода для Бога та любові до ближніх, яка стає можливою завдяки силі Божого Духа.
Oratio (молитва)
«Навчи мене творити Твою волю, бо Ти Бог мій. Хай Дух Твій добрий мене веде по землі рівній» (Пс 143:10).
Contemplatio (споглядання)
Тільки у справжній свободі – у відкритті на Божу волю (як наше найвище добро) та в любові до ближніх –людина може найповнішою мірою реалізувати своє життя. Для цього ми повинні знати істину про Бога: Ким Він є насправді та що Він зробив, робить і буде робити для всіх людей. Саме задля цієї істини апостол Павло видавався часом надто різкий, але він добре усвідомлював, що найменше спотворення правди про Бога подібне до закваски в тісті (Гал 5:9) – воно перемінює все. Служіння Павла, його досвід Бога, а звідси −здатність бачити найважливіше і відсікати другорядні речі є прикладом для всіх поколінь християн. Чи Ісус і все те, що Він учинив для нас, є нашою найвищою цінністю? Чи маємо багато інших додаткових речей (як обрізання для юдействуючих), якими заполонюємо свою увагу, і тому не маємо сили жити свободою Божих синів і доньок?
[1] Розважання основані на T. Wright. Paul for Everyone. Galatians and Thessalonians London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 64–71.
Дякую
Духу Святий, веди!
“…здатність бачити найважливіше і відсікати другорядні речі є прикладом для всіх поколінь християн”❤️🙏
Дякую вам отче 🙏