16-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Віра, чинна любов’ю (Гал 4:28–5:10)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці. 29. Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто родився за Духом, так і тепер. 30. Тільки ж що Письмо каже: Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує із сином вільної”. 31. Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної. 5:1. Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову. 2. Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не допоможе. 3. Свідчу знову кожному, хто обрізується: Він мусить увесь Закон чинити. 4. Ви, що шукаєте в Законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті ви відпали. 5. Ми бо Духом з віри очікуємо надії оправдання, 6. бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але віра, чинна любов’ю. 7. Ви бігли добре. Хто ж то вам став на перешкоді, що ви правді не повинуєтеся? 8. Це переконання не від того, хто вас кличе. 9. Трохи закваски квасить усе тісто. 10. Я певний у Господі, що ви не матимете інших думок, а хто заколочує вас, буде засуджений, хто б він не був».

Коментар до тексту[1]

Зайшлі проповідники з Єрусалима прибули до церков, які заснував Павло в Галатії (тоді частина римської провінції Мала Азія, а сьогодні територія сучасної Туреччини), і переконували їх, що для того, аби вони були справжніми християнами, їм необхідно перед хрещенням прийняти обрізання та зобов’язатися виконувати обрядові приписи юдаїзму. Тому в цьому уривку апостол Павло доводить галатійським спільнотам християн, що віра у Христа − єдиний спосіб, за допомогою якого людина може знайти спасіння, або, як каже апостол, оправдання, тобто вона не буде засуджена за свої гріхи, а оправдана через віру та єдність з Померлим та Воскреслим Христом. Переконуючи галатів, Павло використовує приклади з життя Авраама, аби показати, що Закон, який Бог дав Ізраїлеві пізніше, виконував тимчасову роль і не міг принести справжньої свободи. Як Ісаак, на відміну від Ізмаїла, був сином обітниці, яку отримав Авраам (Бут 17:15–22), так само язичники у Христі через обітницю Авраамові (що в його нащадкові – Христі – благословляться усі народи – Бут 12:3; Гал 3:16) стають частиною великої Божої родини. Колись Ізмаїл насміхався з Ісаака (Бут 21:9–10), тому Сара вигнала Ізмаїла і його матір Агар, а тепер вихідці з юдаїзму створюють перешкоди новонаверненим із язичництва. Павло послуговується історіями з Бут 16–17, 21 як своєрідною алегорією того, що Ізмаїл немовби представляв Закон, який не міг успадкувати обітниць, даних Ісаакові, тимчасом як християни через віру є дітьми обітниці, подібними до Ісаака, й успадковують Боже благословення, яке було дане Авраамові окремо від Закону Мойсея. Перший вірш 5-ї глави підсумовує те, що сказав Павло в Гал 3–4: свобода, яку ми отримуємо у Христі, звільняє віруючих від Закону, який часто в юдейській традиції зображували як ярмо, що скеровувало людей до праведності. Проблема була в тому, що ніхто не міг виконати увесь Закон, а відтак спастися, це міг дарувати тільки Христос. Якщо галати хочуть обрізуватися, то це означає, що вони зобов’язуються виконувати увесь Закон і шукають спасіння (оправдання) тільки через нього. Такий нібито незначний додаток до їхнього духовного життя насправді перекреслював усю суть того, що ми отримуємо через віру в Христа.

Meditatio (розважання)

«Ми бо Духом з віри очікуємо надії оправдання, 6. бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але віра, чинна любов’ю». Грецький іменник «ἐλπίς / elpis», який Павло використовує на означення надії, має на увазі щось дуже певне. По суті, йдеться про очікування, яке є майже передчуттям того, як у майбутньому Господь визволить усіх людей, яких Він оправдав через Свої Страсті та Воскресіння. Дієслово ἀπεκδεχόμεθα / apekdechometha, яким послуговується Павло на означення ревного очікування, в інших місцях НЗ вказує на те, що віруючі очікують на повернення Спасителя (Флп 3:20), тобто Христа, Який у часі Другого приходу врятує усіх, які очікували Його (Євр 9:28), а також виявлення синів Божих (Рим 8:19) та усиновлення і визволення нашого тіла (Рим 8:23).

Божий дар Святого Духа підтверджує, що віруючі є Божими дітьми (пор. Рим 8:14–16). Саме Святий Дух дарує нам силу підпорядковувати Богові наше життя. Ми не є Божими дітьми тому, що знаємо чи пробуємо виконувати Закон, Божими дітьми стаємо лише через віру в Ісуса Христа (Гал 2:16, 20; 3:11–12, 23–25). Немає жодного значення, обрізаний хтось чи ні, тобто єврей чи язичник. Через спасенне діло Христа почалося нове творіння (Гал 6:15), і тому всі ті, які вірують у Божий дар благодаті у Христі, отримують Святого Духа і належать до Божої родини (пор. Гал 3:8; Кол 3:11).

Віра у Христа приносить плоди нового життя. Тому ціллю християнського життя є вираження віри у Христа через любов – служіння ближнім та добрі діла. Силу для такого життя ми отримуємо у Христі, і тому наше нове життя, завдяки Божій благодаті, є відповіддю вдячності на дар спасіння та, по суті, життям Христа в нас. Це стан, коли нами керують не наші пристрасті, але Святий Дух, Який спрямовує наше життя. Прикладом та силою для нашої жертовної любові є любов Самого Христа, про Якого Павло каже: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене. 21. Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли Законом оправдання, то тоді Христос умер даремно» (Гал 2:20–21).

Oratio (молитва)

«Та ось Бог – допомога мені, Господь – опора життя мого» (Пс 54:6).

Contemplatio (споглядання)

Чи Христос живе у нас, чи нами керує Святий Дух, перевірити насправді не важко. Якщо ми живемо Євангелієм – думаємо, як Христос, поводимося з ближніми, як це робив Христос, тоді йдемо дорогою життя. Сам Ісус сказав, що дерево з плоду пізнається (Мт 12:33). Якщо нами керує Святий Дух, то й плоди Його присутності будуть видимі: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість. На тих то нема Закону. 24. Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями. 25. І коли ми живемо Духом, то Духом і ходімо. 26. Не будьмо марнославні, задерикуваті між собою, завидющі одні одним» (Гал 5:22–26).


[1] Коментар ло тексту та розважання основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Ga 4:28–5:10.

1 коментар до “16-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Віра, чинна любов’ю (Гал 4:28–5:10)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *