15-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Божі горизонти та людські обмеження (Гал 2:11−16)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір. 12. Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами, а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних. 13. Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством. 14. Та коли я побачив, що вони не ходять право за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському? 15. Ми – уроджені юдеї, не з отих грішників поган, 16. а довідавшись, що людина оправдується не ділами Закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами Закону, бо ніхто не оправдається ділами Закону».

Коментар до тексту

У своїх стосунках з євреями Павло часто виявляв розуміння в ситуаціях, коли мова йшла про другорядні речі: наприклад, для того, щоб Тимотей міг брати з ним участь у місії серед євреїв, тобто міг входити в синагогу та єврейські доми (мати Тимотея була єврейка, а батько − грек), Павло його обрізав (Ді 16:3); інколи, щоб пом’якшити підозри та ревнощі євреїв, які звинувачували його в різних переступах Закону, Павло і сам дотримувався певних практик юдаїзму (Ді 21:22–26). Так само він закликав до розуміння та терпеливості стосовно т. зв. «слабких» у вірі, тобто християн єврейського походження, які продовжували зберігати деякі практики юдаїзму – пости, кошерну їжу, утримання від м’яса, яке попередньо було принесене в жертву ідолам (пор. Рим 14:2–6; 1 Кор 10:23–30). Проте у ключових питаннях християнської свободи від Закону Мойсея Павло завжди був твердим і непоступливим, повністю покладаючись на рішення Єрусалимського Собору (Ді 15). Тому, коли Павло докорив Петрові за його подвійну поведінку, позаяк той одного разу, будучи євреєм, їв з язичниками, які для євреїв вважалися нечистими через аморальне життя, а іншого разу не їв, щоб виглядати доброчесним євреєм в очах окремих християн, які навернулися до християнства з юдаїзму, але ще не усвідомили, що для Бога всі люди однакові, то тут не йшлося про підважування авторитету верховного апостола. Навпаки, якби це був хтось інший, Павло не звернув би на це такої уваги. Та позаяк це був Петро (Павло називає його єврейським іменем – Кифа) – скеля Церкви, Павло мусів реагувати, щоб не склалося враження, що язичники для того, щоби стати християнами, зобов’язані виконувати практики юдаїзму[1].

Meditatio (розважання)

«Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір». Спільна трапеза у східній культурі була одним із виявів солідарності та довіри. Вона також могла бути знаком приналежності до якоїсь родини чи спільноти. Для єврея сісти за один стіл з язичниками означало прийняти їхні переконання та спосіб життя. Проблема, однак, полягала в тому, що тут мова йшла про дві групи християн, які до того, як ними стати, мали різний бекґраунд: одні вірили в єдиного Бога і вважали себе Його народом, а інші були ідолопоклонниками і часто-густо жили у своїх пристрастях та похотях тілесних. Проте євреї не були здатні своїми силами залишатися вірними Союзові з Богом (пор. Вих 19) і виконувати всі умови Союзу – Божі Заповіді (пор. Вих 20), а язичники також заглушували своє сумління, внаслідок чого їхнє життя більше нагадувало тваринне, ніж людське.

Дар спасіння в Ісусі Христі для всіх без винятку людей, ширина та глибина Божої любові, Його неймовірна щедрість та вражаюча великодушність стали дуже великим каменем спотикання для тих сповідників юдаїзму, які прийняли Ісуса як свого Господа і Спасителя. З одного боку, вони розуміли, що, повіривши у Ісуса, вони визнали сповнення в Ньому всіх обітниць, які Бог дав їхнім батькам. Так само і ревний фарисей Савло, коли навернувся і для нас став більше відомий під своїм римським іменем Павло, усвідомлював, що він не зрікся віри в Бога своїх батьків – навпаки, він прийняв об’явлення цього Бога, явленого в останніх часах у Своєму Єдинородному Сині. Проте новонавернених євреїв турбувала одна дуже важлива річ: якщо обітниці, які Бог дав їхнім батькам, дійсні, то чому язичники спочатку не приймуть юдейські практики, а вже тоді стають християнами? Хіба можна отак прийти в останню і мить і скористатися з усієї Божої щедрості? Де тоді перевага юдеїв?

Очевидно, Бог відкрив Своїм учням, що Він вибрав єврейський народ для того, щоб зробити його сіллю землі і світлом світу (пор. Мт 5:13–14). Бог хотів, щоб Ізраїль став народом, через який Він зможе знову зібрати усіх людей в одну велику родину. Але замість великої відповідальності у своїй вибраності значна частина євреїв побачила тільки привілей, перевагу та вищість над іншими народами. Саме тому Ісус часто говорив у притчах про Божу любов, великодушність, щедрість та прощення (Лк 7:41–43; 14:15–24; 15 та інші). Можливо, апостол Петро, з огляду на делікатність питання, пробував бути добрим з одними і другими і не хотів загострювати кутів. Проте Павло знав, що Господь відкрив Петрові істину: кожен, хто вірує в Ісуса, через Його ім’я одержує відпущення гріхів (Ді 10:43). І тому, щоб не було двозначностей і непорозумінь, Павло відважно докорив Петрові за невиправдану тактику.

Oratio (молитва)

«Бо Ти великий і твориш дивні речі, Ти − Бог єдиний» (Пс 86:10).

Contemplatio (споглядання)

Після Тайної вечері у Прощальній промові Ісус сказав Своїм учням: «Я є Дорога, Правда і Життя» (Йо 14:6). Кожен член Церкви покликаний свідчити про цю Правду, а дехто отримав право від апостолів навчати цієї Правди й тлумачити її іншим людям. Тому, якщо хтось трохи змінює це навчання, тоді відповідальні особи – колись апостоли, а тепер єпископи − зобов’язані реагувати на це. І тут іде мова не тільки про єресі, а й про те, що сучасні служителі Церкви та миряни не повинні применшувати євангельської Істини, розбавляти євангельський максималізм легенькими духовними порадами або ж навмисно звужувати горизонти Божої любові. Для цього усі ми повинні бути однаково відважні та ревні, щоб у дусі любові вказувати на якісь невідповідності, але також люблячі й смиренні, щоб ці зауваження приймати і відповідно до Божої Правди змінювати своє поступування…


[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Romans and Galatians.  With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 149−150.

5 коментарів до “15-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Божі горизонти та людські обмеження (Гал 2:11−16)”

  1. Слава Ісусу Христу.
    Щиро дякую за Вашу працю. Радію і вдячна, що можу користатись з Вашого сайту, можу ЖИТИ СЛОВОМ…
    З Вами відкривається багато нового, зрозумілого.
    Хай Бог повертає Вам сторицею🙏

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *