14-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Посланець Ісуса (Гал 2:6–10)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Що ж до тих, які вважалися за знатних, якими вони тоді були, мені байдуже; Бог не дивиться на обличчя людини, мені ті знатні нічого не добавили. 7. Навпаки, побачивши, що проповідь Євангелії для необрізаних повірена мені, як Петрові для обрізаних, 8. бо Той, Хто допомагав Петрові в апостольстві між обрізаними, допомагав і мені між поганами, 9. і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж − до обрізаних; 10. тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я, власне, і намагався робити».

Коментар до тексту

Послання до Галатів називають великим маніфестом християнської свободи. Воно викладає справжню роль Закону Мойсея щодо Божого задуму, відкритого в Ісусі Христі. Основна думка, яку тут розвиває Павло, полягає в тому, що християнське життя засноване на благодаті Божій, а не на добрих учинках людини. Декларація принципів, яка червоною лінією проходить через ці шість коротких глав, зробила християнство з юдейської секти світовою релігією. У першій частині, яку можна назвати історичною, або біографічною, Павло розповідає про своє навернення і покликання як апостола (Гал 1–2)[1]. Ці дві глави написані у відповідь на навчання деяких учителів, які прийшли з Юдеї і почали підривати авторитет апостола у заснованих ним громадах, мовляв, Павло не був безпосереднім учнем Ісуса, а також самовільно злагіднив вимоги для язичників, які ставали християнами, – з якихось причин він нібито не пояснив їм, що чоловіки повинні прийняти обрізання, а всі загалом повинні виконувати різні приписи юдейського Закону. Тому на початку послання Павло пояснює, що Він став учнем Ісуса не через навчання від інших учнів (як його противники), а через об’явлення самого Ісуса Христа (Гал 1:1, 13), Який і доручив йому проголошувати Євангеліє язичникам (Гал 1:16). Змістом Своєї благовісті Павло декілька разів ділився зі стовпами Церкви – апостолами, які перебували в Єрусалимі (Гал 1:18–19; 2:1–10), а ті зі свого боку визнали авторитет Павла.

Meditatio (розважання)

«Бо Той, Хто допомагав Петрові в апостольстві між обрізаними, допомагав і мені між поганами». Павло має дуже глибоке усвідомлення свого покликання – факту, Хто його покликав і для чого. Він відчував, як Той Самий Бог, Який діяв через апостолів Ісуса, які знали Його в часі Його земного життя, тепер діє через нього. Проте як особа, яка пильнує церковної єдності, він декілька разів ділився змістом своєї благовісті з іншими апостолами – Петром, Яковом та Йоаном. Петро та Йоан належали до числа 12-ти апостолів, а Яків, родич Ісуса, навернувся після Його Воскресіння і згодом очолив Церкву в Єрусалимі. Найважливіше, що всі вони, включно з Павлом, зустрілися з Воскреслим Христом, Який послав їх благовістувати. Зустріч Павла з Воскреслим Ісусом тричі згадано в Діяннях апостолів (Ді 9:1–19; 22:5–16; 26:9–18), два останні рази про це розповідає сам Павло, який багаторазово свідчив про цю подію у своїх листах.

У Гал 1:11−17 Павло двічі підкреслює, що він отримав Євангеліє через об’явлення Ісуса Христа. Дуже важливим є факт, що це було об’явленням Самого Христа, а не передавання через інші руки. Термін «ἀποκάλυψις / apokalypsis» – дослівно «одкровення, об’явлення», який Павло двічі використовує в Гал 1:12, 16, в інших місцях Нового Завіту має есхатологічну конотацію (Рим 1:18; 2:5; 1 Кор 1:7; 2 Сол 1:7), тобто вказує на подію, яка має статися в останні часи, але тепер вона відкрилася йому перед часом. Павло говорить про своє покликання такими ж висловами, які окреслювали покликання старозавітних пророків та видіння, які, можливо, їх супроводжували (Іс 49:1–5; Єр 1:5). Уривок про покликання Павла в Гал 1:11−17 паралельний до 1 Кор 15:3–11 – великий апостол підкреслює, що Ісус явився йому так само, як іншим апостолам, інакше вони стояли б вище за нього. Для Павла апостол – той, хто бачив Воскреслого (пор. також 1 Кор 9:1; 15:8–11; 2 Кор 4:6; 12:1–4)[2].

Саме тому інші апостоли, яких Павло називає «стовпами» Церкви, не відкрили йому нічого нового, як і не сказали, що його благовісті чогось бракує та що йому треба додати вимогу про обрізання язичників. Апостоли в Єрусалимі з радістю погодилися на розділення ролей: Павло мав піти проповідувати язичникам, а вони – юдеям. Цей поділ, однак, був доволі умовним, позаяк євреї тоді жили по всьому Середземномор’ї, і не лише Павло, а й інші апостоли у своїх місіях також мусіли долати великі відстані, а сам Павло у кожному місті свої проповіді про Ісуса завжди починав з місцевої синагоги, а коли його проганяли, удавався до язичників. Єдине, про що апостоли в Єрусалимі просили Павла, – піклуватися про бідних, і це прохання не було спричинене тим, що він цього не робив, а якраз навпаки − причина, через яку Павло і Варнава прибули того разу в Єрусалим, правдоподібно, полягала в тому, що вони привезли фінансову допомогу (Ді 11:27−30), тому апостоли закликали його і надалі продовжувати чинити такі діла милосердя[3].

Oratio (молитва)

«Ти єси Бог, що чуда чинить, Ти між народами явив Свою потугу» (Пс 77:15).

Contemplatio (споглядання)

Петро добре усвідомлював, що над його служінням та служінням апостолів стоїть той самий великий і милосердний Бог. Саме повсякчасна свідомість Божої присутності та підтримки допомагала йому зберігати внутрішню рівновагу. Павло знав, що Бог допомагав також Петрові, а інші апостоли визнавали даровану йому благодать. Для успішного свідчення Євангелія в сучасному світі для провідників та рядових членів Церкви потрібна саме така свідомість, здатність та смирення розпізнати Божу благодать, яка діє в житті інших, діє в житті людей, які працюють інакше, ніж звикли ми, діє у праці тих, які трудяться серед інших людей та інших культур[4].


[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 257.

[2] Wright N. T. The Resurection of the Son of God.Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis 2003, P. 378−381.

[3] T. Wright. Paul for Everyone. Galatians and Thessalonians London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 19−20.

[4] Там само. – С. 20.

4 коментарі до “14-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Посланець Ісуса (Гал 2:6–10)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    Дякую дуже за коментар і розважання! Сподобалося, що уривок пояснений в контексті перших двох розділів Послання до Галатів. Виділила для себе думку про те, що в основі християнського життя є благодать Божа, а не просто добрі вчинки людини. Це ап. Павло підкреслює і в своєму Посланні до Ефесян.
    «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився.» (Еф.2:8,9)
    Але, як підкреслено у слідуючому вірші, в Ісусі Христі ми створені на добрі діла, які Бог приготував наперед для кожного з нас. Але ці добрі діла повинні бути не від нас, а від віри і мають бути проваджені Святим Духом.

    — Господи, дякую Тобі за те, що Святий Дух тепер живе у нас, навчає і провадить до цілої Правди! Зміцни мою віру і довір‘я до Тебе, дай ласку чутливості на натхнення Святого Духа! Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.