13-та неділя після П’ятидесятниці – Притча про злочинних виноградарів (Мт 21:33-42)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«“Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?”. 41. “Лютих люто вигубить, − відповіли йому, − а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно”. 42. Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших”».

Коментар до тексту

Притча, розміщена в Мт 21:33−42 (див. також Мк 12:1−12; Лк 20:9−19), з одного боку, алегорично представляє Історію спасіння, а з іншого − слугує коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що розкриваються далі в наративі Євангелія. Як і в деяких інших притчах, Ісус розвиває уже добре відому біблійну тему (тут з Іс 5:17 і Пс 79). Описом реакції релігійної еліти Матей показує, як притча, яку розповів Господь, сповнюється наочно: Ісус, законний спадкоємець стародавніх пророків, прийшов завершити їхню справу, ще раз закликаючи Ізраїль віддати належну честь Богові Союзу. Ізраїль мав завдання – принести плід праведності свого життя і явити Божу благодать усьому світові. Натомість він, приховавши благодать тільки для себе, жив неправедним життям і вдавався до насильства, аж до відкинення останнього Божого Посланця (пор. Лк 19:41−44)[i]. Позачасове значення цього тексту полягає в тому, що кому багато дано, від того багато вимагатимуть. Люди, яким більше довірено (провідники), в певному сенсі наражаються на більшу небезпеку невиконання своїх обов’язків і нерозуміння суті свого посланництва.

Meditatio (розважання)

«Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (Мк 21:37). Насправді Син прийшов не тільки до загиблих овець дому Ізраїлю (пор. Мт 10:6; 15:24), Він прийшов як Спаситель світу: «Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же − Христос Господь» (Лк 2:11). Прийшов як Син Людський, щоб «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 10:19). Прийшов, щоб ми «мали життя, щоб достоту мали» (Йо 10:10). Він і далі приходить, бо є «Альфа і Омега, початок і кінець, − говорить Господь Бог, − Хто єсть і Хто був, і Хто приходить, Вседержитель» (Од 1:8)… Приходить, бо має іншу логіку та пріоритети: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і одну з них загубивши, не зоставить дев’ятдесят дев’ять у пустелі та не піде шукати загублену, поки її не знайде?» (Лк 15:4). «Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох» (Мк 10:45). Приходить завжди, але найчастіше у такий спосіб, якого ми найменше сподіваємося…

Oratio (молитва)

Господи, дай мені дар розуміння, що Ти «учора й сьогодні – Той Самий навіки» (Євр 13:8). Ти постійно стукаєш у двері мого серця, щоб увійти до нього (пор. Од 3:20), поділитися зі мною Своїм життям (пор. Йо 10:10) та обдарувати мене миром, якого ніхто інший не може дати (пор. Йо 14:27). Дай мені мудрість пам’ятати, що Ти є Той, Хто завжди поруч, Той, Хто приходить…

Contemplatio (споглядання)

Цією притчею Ісус запрошує кожного пильнувати своє серце, щоб там не закралася самовпевненість, тобто переконання, що ми достеменно знаємо дороги Господні. У світлі цього євангельського тексту можемо вчитися здатності відкриватися на нове, дивуватися, не зупинятися на досягнутому. Христос пропонує нам будувати своє життя не довкола наших «досягнень» і «здобутків», а в простоті серця й відкритості до Божого плану для нашого життя та життя наших ближніх.


[i] Wright N. T.Luke for Everyone.Westminster John Knox Press, 2004. – Kindle ed. – P. 237.

2 коментарі до “13-та неділя після П’ятидесятниці – Притча про злочинних виноградарів (Мт 21:33-42)”

  1. До кого належу я? Служанка господаря? Ні.Схоже,що я є гілкою винограду,яка має приносити плоди.Чуюся постійно обрізаною гілкою ,такою, що потребує світла і тепла сонця. Принесені плоди… Як часто Господар звертає увагу на виноградник?Чи зауважує життя гілок?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *