13-та неділя після П’ятдесятниці. Що найважливіше для спільноти (1 Кор 16:13−24)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. 14. Нехай усе у вас діється в любові. 15. А благаю вас, брати: Ви знаєте родину Степани, що вона первісток Ахаї і що вони віддали себе святим на службу, 16. то щоб і ви також піддавалися таким людям і кожному, хто трудиться та працює з ними. 17. Я тішуся приходом Степани, Фортуната й Ахаїка: вони вашу неприявність заступили, 18. бо заспокоїли мій дух і ваш. Отож, шануйте таких. 19. Вітають вас Церкви азійські. Вітають вас у Господі сердечно Акила і Прискилла з їхньою домашньою Церквою. 20. Усі брати вас вітають. Вітайте один одного святим цілунком. 21. Привіт моєю рукою Павловою. 22. Як хтось не любить Господа, анатема на нього! Маран ата! 23. Благодать Господа Ісуса з вами! 24. Любов моя з усіма вами у Христі Ісусі!».

Коментар до тексту

Як і в багатьох інших листах, написаних до спільнот, заснованих у часі місійних подорожей, апостол Павло завершує своє послання до спільноти у Коринті різними менш важливими повчаннями (аніж ті, на яких він зосередився в основній частині листа), підбадьореннями, заключними привітаннями, особистими повідомленнями та виявами вдячності (пор. Рим 15:22−16:24; Еф 6:1−24). Павло також згадує декількох осіб, які відігравали важливу роль у житті спільноти: Степану – першого наверненого з язичництва у всій римській провінції Ахая, яка включала південну та центральну Грецію зі столицею у м. Коринт (пор. 1 Кор 1:16); Фортуната й Ахаїка – лідерів коринтської Церкви, які були з Павлом тоді, коли той написав Першого листа до Коринтян (пор. 1 Кор 16:17); Акилу і Прискилу – чоловіка та дружину, які залишили Рим через те, що імператор Клавдій вигнав євреїв з міста (Ді 18:2), і потім багато послужили Павлові у його місійній діяльності, зокрема допомагали у заснуванні Церкви в Ефесі (Ді 18:18; 1 Кор 16:19). Згаданий у в. 20 «святий поцілунок» (пор. 1 Сол 5:26; 1 Пт 5:14) у стародавньому світі був звичайним привітанням, який також міг символізувати примирення (Бут 45:15; Лк 15:20), а в християнському контексті був виявом єдності (Рим 16:16; 2 Кор 13:12). Слова «привіт моєю Павловою рукою» вказують на те, що Павло диктував цей лист своєму секретареві, а вкінці написав декілька слів власноруч – це мало служити забезпеченням супроти фальшивих учителів, які могли надсилати листи нібито від його імені (пор. 2 Сол 2:2)[1].

Meditatio (розважання)

«Нехай усе у вас діється в любові». Цими словами Павло немовби підсумовує усе сказане в листі. Спільноту в Коринті можна було б порівняти до сучасного Лас Вегаса – це було місто розваг та розпусти, і там за півтора року натхненного служіння Павла Божим чудом постала християнська спільнота. Старі звички, які члени спільноти принесли із собою у своє нове життя, стали великим випробуванням та доволі сильною турбулентністю для молодої Церкви. Найбільше докучали поділи та різні фракції всередині громади – про це Павло згадує на самому початку листа і присвячує цій проблемі майже чотири перші глави послання. Крім того, Павла хвилювала закваска розбещеності та лукавства у спільноті (1 Кор 5:6−13). Він гостро викриває та осуджує блудників і гомосексуалів (1 Кор 6:9−10), повторює повеління Господа проти розводів (1 Кор 7:10−11), з болем говорить про проблеми, пов’язані зі спільним богослужінням (участь у Євхаристії несумісна з участю в ідольських жертвах; ціллю священного переломлення Хліба є сопричастя – 1 Кор 10:16, а не розділення спільноти). Крім того, різні непорозуміння, які мали місце через т. зв. «духовні дари», змушують Павла присвятити цьому питанню аж три глави (1 Кор 12−14). Навіть найважливішу подію християнства – Воскресіння Ісуса Христа деякі особи трактували неправильно, чим запроваджували пагубні єресі, і тому Павло пише чудову 15-ту главу цього послання.

Апостол Петро зовсім в іншому контексті сказав подібні за сенсом до Павлових слова у в. 14: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває!» (1 Пт 4:8). Ці слова Господніх апостолів відлунюють до сказаного Господом у старозавітній книзі Приповідок: «Ненависть сварки роздуває, а любов гріхи всі покриває» (Прип 10:12); «Хто провину покриває, той любови шукає; хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє» (Прип 17:9).

Під любов’ю в Новому Завіті маються на увазі не почуття чи емоції (які, очевидно, не можна заперечити), але насамперед служіння ближньому на зразок того, яке ми бачимо в Ісусі Христі. Тому тих людей, для яких любов та інші важливі християнські цінності не мали значення, Павло просить позбавляти членства у спільноті (в. 22) – слово «анатема» означає щось, цілковито присвячене для Бога, щось чи когось, повністю відданого на Божу волю. По суті, йшлося про людину, яку за фальшиве навчання чи аморальну поведінку (що приносило шкоду спільноті) віддавали на Божий Суд. Хоча анатема фактично була прокляттям, ішлося про крайній виховний засіб, щоби особа, поставлена за межі спільноти, не тільки не знищила її, але в такій стресові ситуації переосмислила своє життя.

Натомість разом з тими, хто живе у подвизі любові, Павло молитовно арамійською мовою звертається до Ісуса: «Маран ата!» – «Господи, прийди!» – цим виявляє надію, що Він невдовзі прийде і преобразить усе творіння…

Oratio (молитва)

«Маран ата!» – «Господи, прийди!» (1 Кор 16:22).

Contemplatio (споглядання)

До спільноти у Коринті Павло писав, що найбільшим даром є любов. Про цей дар для кожного з нас зокрема, а також для всіх наших більших чи менших християнських спільнот (родин, парафій) сьогодні ми також повинні ревно просити у Бога. «Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. 2. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо. 3. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. 4. Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7. усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить. 8. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10. Коли настане досконале, недосконале зникне. 11. Коли я був дитиною, говорив, як дитина, думав, як дитина, міркував, як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно, тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13. Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє, але найбільша з них – любов» (1 Кор 13).


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 16:13−24.

4 коментарі до “13-та неділя після П’ятдесятниці. Що найважливіше для спільноти (1 Кор 16:13−24)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О.Юрій, щиро дякую Богу і Вам за сайт «Жити Словом»!
    Порівняно недавно приєдналася до нього, тому відчуваю особливу вдячність ще й за те, що зможу повертатися до розважань Літургійного читання Євангеліі.
    Це чудово, що від сьогодні читаємо і розважаємо Послання ап. Павла!

    «Нехай усе у вас діється в любові!»
    (1 Кор.16:14 )
    Ці слова сприйняла, як особисто звернені до мене. Це буде моїм кредо на новий Церковний рік!

    — Господи, дай мені ласку зростати в Твоій Любові! Навчи мене любити так, як Ти любиш! Розпали моє серце вогнем Божої Любові!
    Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.