13-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Віддати Богові – Боже (Мт 22:15−22)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тоді фарисеї пішли й радили раду, як би Його впіймати на слові. 16. І вислали до Нього своїх учнів разом з іродіянами. Учителю, – ті, – ми знаємо, що Ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя. 17. Скажи нам, як Тобі здається: Чи дозволено давати кесареві податок, чи ні?”. 18. Ісус же, знаючи їхнє лукавство, озвався: Чого Мене спокушаєте, лицеміри? 19. Покажіть Мені гріш податковий”. Ті принесли Йому динарій. 20. Він спитав їх: “Чий це образ і напис?”. 21. Відповідають Йому: “Кесарів”. Тоді Він до них каже: “Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже − Богові”. 22. Почувши це, ті здивувались і, полишивши Його, відійшли».

Коментар до тексту

У цій короткій розповіді противники Ісуса намагаються примусити Його вибрати між відкритим спротивом та лояльністю до римської влади. Цікаво, що загнати Ісуса в пастку хочуть дві антагоністичні групи – фарисеї вважалися патріотами, а іродіяни були прихильниками правителя Ірода Антипи, який, зі свого боку, був васалом Риму. Фарисеї постійно намагалися звинувати Ісуса в порушенні Божого Закону, а іродіяни, які прагнули відновлення повного правління Ірода в Юдеї (якою тимчасово керував Пилат), були стривожені месіанськими претензіями Ісуса, що, на їхню думку, могло змусити римлян посилити контроль над окупованими територіями. У юдейській (південній) частині землі Ізраїлю в обігу були свої гроші – тут на бронзових монетах не було зображень імператора, який видавав себе за божого сина, позаяк такі амбіції були образливими для євреїв. Проте монетами із зображенням імператора та вказівкою на його божественний статус послуговувалися в інших частинах Святої Землі. Срібні динарії, які правдоподібно виготовляли в Ліоні, в Ізраїлі вживали для сплати податків, незважаючи на протести віруючих людей. Якщо б ті особи, які поставили Ісусові це запитання, справді переживали, що вони мусять сплачувати податки римлянам, то вони навряд чи мали би при собі такі ненависні їм монети[1].

Meditatio (розважання)

«Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже − Богові». Годі було уявити собі складніше та провокативніше запитання, яке фарисеї разом з іродіянами поставили Ісусові тоді, коли земля Ізраїлю була окупована римлянами. Однак хитруни та мудрагелі, які не ходять простими дорогами, часто самі себе заганяють у пастку. У книзі Приповідок читаємо: «Хто риє яму, сам упаде в неї; хто котить камінь угору, до того він повернеться» (Прип 26:27). Перш ніж відповісти на запитання, Ісус просить фарисеїв дати Йому монету. Це і був початок відповіді – динарій у руках фарисеїв вказував не те, що вони самі використовують ненависні для них гроші, які були призначені для податків. Цей динарій викликав огиду саме тому, що на ньому було зображення імператора, а напис повідомляв, що він є сином божим та первосвященником. До того ж, єврейські традиції взагалі забороняли зображення людей, тому зрозуміло, що у всіх присутніх така монета викликала відразу.

Ісус каже платити кесареві його монетами, бо ж на них його зображення. Людина, натомість, є образом Бога – Його відбитком у цьому світі, і тому вона належить Богові. Тільки Йому вона завдячує всім, що посідає, і тільки Йому єдиному може віддавати найвищу славу, честь і поклоніння. У мирній єктенії Йоана Золотоустого після довших прохань за мир у світі, добрий стан Церкви, країну та міста чи села, у яких живемо, а також низки інших благань та молитви священник виголошує: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків», а люди відповідають: «Амінь».

Апостол Павло навчає: «Тож дайте кожному належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь» (Рим 13:7). Тому дуже важливо не віддавати кесарям цього світу те, що належить Богові, – віру, любов, поклоніння, як, зрештою, своє серце та життя. Своєю відповіддю фарисеям Ісус також хоче закликати нас до послідовності та виразності нашої життєвої позиції, тому що вони просто лицемірили, коли, постійно говорячи про Бога, вдавали із себе патріотів і при цьому платили податки кесареві. І тут не йдеться про заклик Ісуса до бунту, але про неприйнятне лицемірство і згубну життєву поставу, сформовану користолюбством та марнославством.

Oratio (молитва)

«Боже, Ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне, Тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній» (Пс 63:2).

Contemplatio (споглядання)

Цей євангельський текст закликає нас до чітких пріоритетів життя і водночас навчає, що, віддаючи належне Богові, ми зможемо відповідно промовити свідченням свого життя також до світу. У Нагірній проповіді Ісус каже до Своїх учнів: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5:16). До переслідуваних християн Римської імперії апостол Петро писав: «Тримайтеся між поганами доброї поведінки, щоб у тому, в чому вони вас обмовляють, як злочинців, приглянувшись пильніше до ваших добрих учинків, вихваляли Господа в день відвідин. 13. Коріться ради Господа кожній людській установі: чи то цареві − верховному володареві, 14. чи то правителям, ним посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям. 15. Така бо воля Божа, щоб ви, добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих. 16. Поводьтесь, як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі. 17. Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтеся, царя шануйте…» (1 Пт 2:12−17).


[1] C. S. Keener. The IVP Bible Background Commentary. New Testament. 2nd Edition. IVP Academic Downers Grove Ill. 2014, P. 101.

3 коментарі до “13-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Віддати Богові – Боже (Мт 22:15−22)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.