13-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Притча про сіяча (Мк 4:1−9)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо Нього, тож Він увійшов у човен і сидів у Ньому на морі, а весь народ був на землі при морі. 2. І Він багато навчав їх притчами, і говорив до них Своїм повчанням. 3. “Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти. 4. Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його. 5. Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока. 6. Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло. 7. А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду. 8. Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід, що сходив і ріс. І принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше”. 9. І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!».

Коментар до тексту

Текст Євангелія дня містить притчу про сіяча (пор. Мт 13:1−9; Лк 8:5−8), яка відкриває другу із трьох секцій притч у Євангелії від Марка (3:20−30; 4:1−34; 12:1−12). Цю притчу Ісус Сам трохи згодом пояснить Своїм учням (Мк 4:13−20), хоча багато інших залишить без тлумачення, у такий спосіб запрошуючи слухачів до заглиблення у значення притч. Важливими є слова: «Хто має вуха слухати, хай слухає» (в. 9) – вони ділять людей на тих, які приймають послання Ісуса, і тих, які Його відкидають. Одне із завдань притч Ісуса полягає в тому, щоб виявити і наголосити на цьому розрізненні (Мк 4:11−12, 24−25). Цей акцент на слуханні Слова та підкоренні Йому відлунює до зображення грішних людей як сліпих та глухих у книзі пророка Ісаї (Іс 6:9−10)[1].

Meditatio (розважання)

«Ще ж інше впало на добру землю – і дало плід, що сходив і ріс. І принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше». Притчі Ісуса містять настільки велику глибину, що їх можна пояснювати та розуміти на дуже багатьох рівнях. У майже 40-ка притчах Ісус із неперевершеною майстерністю та вражаючою влучністю передав те, що людською мовою передати майже неможливо, – тайну Божого Царства, його приходу, росту, реакції на нього… Притча про сіяча не виняток – її можна читати й переживати на багатьох рівнях. Найпростіше сприймати її як частину Історії спасіння, яка дещо інакше представлена у притчі про злочинних виноградарів (Мк 12:1−12; пор. Іс 5:1−7): на Божі дари та ініціативи завжди є різна реакція – як позитивна, так і негативна.

Перечитуючи цю притчу, завжди звертаю увагу на велике Боже смирення, навіть певну делікатність у ставленні до людини. Бог уподібнюється до малого зерняти, яке вмирає, щоби принести плід і дарувати чи підтримати комусь життя. Зерно має в собі велику силу та потенціал, але непридатний ґрунт може повністю заблокувати ріст навіть найкращого зерна.

З іншого боку, вражає Божа щедрість та великодушність. Сіяч щедрий так само, як щедрий і великодушний Небесний Отець, Який посилає Своє Слово – Свого Єдинородного Сина до тих, які чують, і тих, які інколи чути не хочуть. Як би дивно це не звучало, але цю щедрість Божої любові можна порівняти з «марнотратною» любов’ю батька, який великодушно приймає молодшого сина після повернення з далекого краю, і водночас щирий і смиренний щодо старшого, який не може вибачити батькові, що той прийняв свого заблуканого молодшого сина (пор. Лк 15:11−32).

Щедре сіяння сіяча розбиває у друзки всяку людську прагматичну логіку, всілякі розрахунки та порахунки й уможливлює нове життя навіть там, де воно видається просто неможливим. Коли Ісус прийшов у дім Закхея то сказав: «Син Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк 19:10). Ця парадоксальна логіка відлунює і в притчі про сіяча.

Oratio (молитва)

Отче Небесний, дякую Тобі за найбільший Дар – Твого Сина Ісуса Христа. Вчини моє серце доброю землею, у якій Його Слово принесе потрібний плід…

Contemplatio (споглядання)

Притчі Ісуса запрошують до слухання, роздумів, мовчання. Вони гармонізують наше життя і навчають вибудовувати пріоритети, виробляють інтуїцію для відокремлення основного від другорядного, вчать жити за Духом, а не за буквою, розширюють горизонти, запрошують дивитися на речі з різних боків і стримують від швидких «вироків» та суджень.

Мені видається, що серед інших має право на існування ще й така інтерпретація. Земля – це середовище, у яке потрапляє та чи інша людина. Іноді особа виростає у родині наркоманів, алкоголів чи інших зранених життям людей, і тоді, щоб зерно-життя не завмерло, але проросло і принесло плід, необхідна надприродна Божа благодать, пряме Боже втручання. Саме для того, щоби прийти і полити це зерно «водою» Святого Духа, зігріти Його теплом любові, яка відродить у духовно завмерлій особі надію і тягу до життя, потрібна твоя і моя допомога, твоя і моя добра воля та участь…


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Mk 4:1−9.

4 коментарі до “13-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Притча про сіяча (Мк 4:1−9)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.