12-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Повновладне Слово (Мк 1:16−22)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Проходивши ж повз море Галилейське, побачив Він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були-бо рибалки. 17. Ісус їм сказав: Ідіть за Мною, Я зроблю вас рибалками людей”. 18. І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за Ним. 19. Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті, 20. тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за Ним. 21. Прийшли вони в Капернаум, і Він відразу в Суботу, увійшовши в синагогу, узявся навчати. 22. І дивувалися Його навчанню, бо навчав Він їх як повновладний, не як книжники».

Коментар до тексту[1]

Уривок дня починається з опису покликання перших учнів, які пізніше увійдуть до числа 12-ти апостолів (Мк 3:13−19). Від самого початку Свого прилюдного служіння Ісус шукає співпрацівників, які допомагатимуть Йому звершувати місію Спасителя та Відкупителя. Він знаходить перших учнів серед людей, які звикли до важкої праці, їхнє життя було боротьбою, а стиль життя − одноманітним та простим. Учні Ісуса, на перший погляд, не мали особливих переваг над тими, кому згодом проповідуватимуть Добру Новину, але це не позбавляло їх можливості бути смиренними, великодушними, щирими та безпосередніми. Світла Христа вистачило для їхніх сердець, щоб у буквальному розумінні залишити все. Кожен наступний день і кожен наступний крок з Ісусом ставав для учнів новим відкриттям справжнього значення свят (зокрема Суботи), Писання, Божої сили та влади, яка виявлялася через Слово та дії їхнього дивовижного Учителя.

Meditatio (розважання)

«І дивувалися Його навчанню, бо навчав Він їх як повновладний, не як книжники». Простого запрошення Христа слідувати за Ним було достатньо, щоби дві пари братів-рибалок стали повністю до Його диспозиції. Марко хоче підкреслити, що Ісус є Той, Хто обирає і кличе, і Він увійшов у життя Своїх перших учнів так само, як пізніше увійшов у життя мільйонів, у моє і твоє життя. Ісус не питав їхнього чи нашого дозволу, бо Він − Господь. Запрошення Христа, Його поклик мали колосальний вплив на подальше життя кожного і кожної, які відважилися відповісти на нього.

Ісус не був сухим учителем, який втомлював або відштовхував своїх учнів загадками, думками чи коментарями до Писання. Його навчання дивувало, інколи спантеличувало, але завжди запрошувало до відповіді, звільняло від стереотипів та полону різноманітних страхів, а також дарувало надію і розширювало горизонти. Пізніше Ісус скаже: «Прийдіть до Мене, всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо бо Моє любе і тягар Мій легкий» (Мт 11:28−30). Ярмо навчання Ісуса приносило свободу та вчило жити з усвідомленням гідності Божих доньок і синів, на противагу до навчання книжників і фарисеїв, яке формувало в уяві образ Бога як бухгалтера, а духовне життя формалізувало на рівні букви Закону.

Ісус навчав як повновладний про тайну Бога, бо сам був Богом, Який став людиною. Саме тому в розмові з Никодимом, який приходив до Нього уночі, Ісус міг сказати: «Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, а свідчимо про те, що бачили, – ви ж свідчення Нашого не берете до уваги» (Йо 3:11). Книжники й фарисеї навчали про те, що написано в Законі Мойсея, натомість Ісус говорив як Господь і Бог Мойсея. І навіть більше, Ісус спочатку робить, а потім навчає (пор. Ді 1:1), на відміну від книжників, які навчають, але не роблять (пор. Мт 23:1−5). Зважаючи на це, Ісус часто міг говорити: «Ви чули, що було сказано, … а Я кажу вам…» (Мт 5:22, 28, 32, 38, 44), з достоїнством Свого Божого авторитету (пор. Мк 2:10; Мт 28:18).

Oratio (молитва)

«Благословіте Господа, всі ангели Його, могутні силою, ви, що виконуєте Його Слово, покірні голосові Його Слова. 21. Благословіте Господа, всі Його небесні сили, слуги Його, що чините Його волю. 22. Благословіте Господа, усі Його твори, по всіх місцях Його правління! Благослови, душе моя, Господа!» (Пс 103:20−22).

Contemplatio (споглядання)

Якщо наше життя підпорядковане Божому Слову, тоді Ісус стає нашим Господом. Саме таке життя потрохи перетворюється у життя, наповнене радістю та змістом, навіть усупереч прикрощам та викликам, які можуть нас оточувати. Через єдність із Господом, через підкорення Його владному Слову ми, навіть будучи слабкі фізично і бідні матеріально, стаємо сильними та багатими духовно – вчимося жити найважливішим та найнеобхіднішим, перестаємо залежати від другорядних і третьорядних речей. По суті, існування переходить у життя. Саме такого свідчення життя, преображеного владним Словом, потребують від нас, християн, ті, які шукають справжнього сенсу життя…


[1] Окремі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на The Navarre Bible. Saint Mark’s Gospel. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 55−56.

4 коментарі до “12-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Повновладне Слово (Мк 1:16−22)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    Щиро дякую за пояснення і розважання Божого Слова!
    Мене заставили задуматися слова:
    «І дивувалися Його навчанню, бо навчав Він їх, як повновладний, не як книжники.»
    (Мр.1:22)
    Обіцянка Ісуса про те, що Його учні стануть рибалками людей, логічно пов‘язана ще з однією Його обіцянкою:
    «… як Слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше.» (Ів.15:20)
    Успіх звіщання Євангеліі залежить, від того, наскільки в Любові, переконливим і сильним буде наше слово.
    Чому Ісус навчав, як повновладний?
    Насамперед, Ісус говорив про те, що Сам бачив і досвідчив у Царстві Небесному, ще до Свого Воплочення. Ми теж народжені згори, і нам також поступово відкриваються таємниці Царства Духом Святим…
    Крім того, Ісус мав дуже близькі особисті відносини з Богом Отцем через молитву і слухання Отця.
    «Слова, що я вам говорю, говорю не від себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті.»(Ів.14:10) Це, напевно, найважливіше, – розвивати і мати живі стосунки Любові з Богом, наслідуючи Ісуса.
    Ще одне – проповідь Христа ніколи не розходилася з Його життям, Його Слово і діла були завжди однозгідні. Отже, треба і нам жити так, як навчаємо, як проповідуємо.
    Крім того, Ісус також завжди був і є вірний Своєму Слову; написано, що в Ісусі всі Божі обітниці – Так і Амінь. (2 Кор.1:20) В цьому теж треба наслідувати Христа: дотримуватися своіх обіцянок, бути завжди правдивими, щоб нам могли довіряти.
    Мудре і сильне слово з наших уст… але таким воно стане не відразу. Це буде чк наслідок наших щоденних зусиль в наслідуванні Христа. Коли Дух Божий буде наповняти і міцно нас провадити, тоді і наше слово буде мати силу і благотворний вплив на тих, хто нас слухає, бо не ми будемо говорити, а Дух Святий – через нас.
    І знову пригадалося повеління ап. Петра:
    «Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи від сили, яку дає Бог…» (1 Петр.4:11)

    — Господи, дякую Тобі за Світло Твого Слова! Допоможи, щоб Твої обітниці стали моїм життям!
    Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *