12-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Коли треба постити (Мк 2:18−22)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Учні ж Йоана й фарисеї постили, і приходять до Ісуса та й кажуть: “Чого учні Йоанові та учні фарисеїв постять, а Твої не постять?”. 19. Ісус відповів їм: “Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених із ними? Доки жених із ними, вони не можуть постити. 20. Але настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів. 21. Ніхто не пришиває латки з сукна сирового до старої одежини, бо інакше нова латка відірветься від старої одежини, і діра стане більша. 22. Ніхто й не наливає нового вина у старі бурдюки, бо інакше вино прорве бурдюки, і пропаде вино, а й бурдюки, лише нове вино – у нові бурдюки!».

Коментар до тексту

У цьому уривку Ісус дискутує з фарисеями на тему, чому Його учні не постять тоді, коли інші це роблять. Хоча єдиним офіційним днем посту в році згідно з вимогами Закону (Лев 16:29−30) був день Покути, піст усе ж був частим явищем у юдаїзмі І-го ст. Не заперечуючи потреби посту (пор. Ді 13:2), Ісус використовує декілька яскравих прикладів, щоби пояснити, чому апостолам не потрібно постити, поки Він фізично присутній серед них. Старий Завіт був очікуванням приходу Месії, Який прийшов в Ісусі Христі, то ж усім слід радіти. Ісус представляє Себе як Жениха (пор. Лк 12:35−36; Мт 25:1−13; Йо 3:29), сповнюючи те, що говорили пророки про стосунки Бога зі Своїм народом (Ос 2:18−22; Іс 54:5−10). Відтак апостоли є гостями, запрошеними на весілля, щоб розділи із Женихом радість Небесного Царства (пор. Мт 22:1−14). У в. 20 Ісус каже, що Жениха заберуть від них – це перше провіщення про Його Страсті та Смерть (пор. Мк 8:31; Йо 2:19; 3:14)[1].

Meditatio (розважання)

«Ніхто й не наливає нового вина у старі бурдюки, бо інакше вино прорве бурдюки, і пропаде вино, а й бурдюки, лише нове вино – у нові бурдюки!». Жоден, хто живе за буквою Закону, не зможе зрозуміти «непередбачуваність» Божого Духа (пор. Йо 3:8). Фарисеї вважали, що релігія полягає у виконанні Закону, і через це помножували різні приписи і «клали людям на плечі», самі ж не завжди хотіли їх сповнювати (пор. Мт 23:4). Постійне дотримання букви Закону надто формалізує духовне життя, і тоді витворюється певна зашореність особи, до якої важко достукатися і яка не здатна сприймати альтернативної, свіжої думки. Життя за буквою підживлює еґо, а життя за Духом виховує смирення, виробляє духовну інтуїцію та розширює горизонти.

Піст, недотримання якого закидали учням Ісуса, ні в юдейській, ні пізніше у християнській традиції ніколи не був самоціллю, він був і залишається елементом покаяння, покути та аскези. Коли людина хотіла перепросити Бога за свої погані вчинки, то добровільно накладала на себе піст, аби показати, що вона шкодує за свої помилки і готова нести за це певну покуту, якусь посильну жертву. Отож, піст був і є виявом великого бажання запросити Бога у своє життя і вираженням жалю за свої провини. Піст також може бути інструментом певного умертвлення плоті: коли ми не переїдаємо, не йдемо «на повідку» у свого шлунку, а задовольняємося найнеобхіднішим, тоді в житті є певний порядок і гармонія, які сприяють молитві та дають змогу зберігати Божий мир, що робить нас уважнішими та чутливішими до потреб наших ближніх.

Присутність Ісуса наповнювала життя апостолів змістом і радістю – ніхто не мусить постити, коли Бог поруч і діє перед твоїми очима. Ніхто не мусить постити, коли Твій Бог розділяє з тобою спільну трапезу і годує тебе мудрістю Свого Слова. Піст завжди є певним виявом туги. Коли Ісус був з учнями, вони не мали за чим чи за Ким тужити. Фарисеї, які звикли до парадигм духовного життя, витворених буквою Закону, на жаль, не мали духовної інтуїції, щоб розпізнати присутність Того, Який буденність перетворює у життя, повне змісту, радості та миру. Для того, щоби почати мислити інакше, фарисеї мусіли відкинути свої старі уявлення про Бога й духовне життя і, як новонароджені немовлята, прагнути духовного молока, щоб ним рости на спасіння (1 Пт 2:2). Проте їхня гордість, зарозумілість та самовпевненість не дозволили їм прийти до Бога з порожніми руками і визнати залежність від Нього, вони просто не зуміли стати новими міхами, у які Господь щедро налив би молодого вина Євангелія…

Oratio (молитва)

«Вкажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4).

Contemplatio (споглядання)

Ознакою неправильної духовності є абсолютистське мислення, яке все сприймає однобоко та залізобетонно. Біблійною мовою це називається «життя за буквою Закону». Правильна духовність, поміж іншими рисами, виявляється здатністю до контекстуального мислення. Це, по суті, інтуїція, яка керується не емоціями, а Святим Духом. Ще у Старому Завіті проповідник навчав: «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: 2. час народитись і час померти, час садити і час посаджене виривати. 3. Час убивати й час лікувати, час руйнувати і час будувати. 4. Час плакати і час сміятись, час сумувати і час танцювати. 5. Час розкидати каміння і час його збирати, час обіймати і час обіймів уникати. 6. Час шукати і час губити, час зберігати і час розкидати. 7. Час роздирати і час ізшивати, час мовчати і час говорити. 8. Час любити і час ненавидіти, час на війну і час на мир» (Проп 3:1−8).


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, Mk 2:18−22; The Navarre Bible. Saint Mark’s Gospel. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 63−64.

5 коментарів до “12-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Коли треба постити (Мк 2:18−22)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *