12-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Молитва Ісуса (Мк 1:29−35)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«І скоро вийшов Він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія. 30. Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож Йому негайно сказано про неї. 31. Він підійшов і підвів її, взявши за руку, і покинула її гарячка, і заходилась вона їм услуговувати. 32. Як же настав вечір, по заході сонця, почали приносити до Нього усіх недужих та біснуватих. 33. Усе місто зібралося перед дверима. 34. І Він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про Нього знали. 35. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився».

Коментар до тексту

Після екзорцизму в синагозі у Капернаумі (Мк 1:23−28) люди не дають Ісусові переходу – Він одним дотиком зцілив тещу Симона-Петра, в домі якого перебував, а потім і багатьох інших, які того вечора зібралися біля Петрового помешкання. Господь заборонив бісам виявляти Його Божество (в. 34), так само як пізніше заборонить Своїм апостолам (Мк 8:30; 9:9) та людям, яких Він часто зціляв під час Своєї місії (Мк 1:4; 5:43; 7:36; 8:26). Цю заборону технічно називають «Месіянською таємницею», основна мета якої полягала у спростуванні викривленого політичного розуміння ролі Месії Ізраїлю. Натомість люди, слухаючи Його навчання та споглядаючи Його дії, були покликані поступово відкривати для себе справжню природу месіанства Ісуса. Крім того, коли мова йде про визнання від бісів, деякі Отці Церкви казали, що Ісус не хотів приймати правдиві свідчення про Себе від того, хто був батьком брехні (Йо 8:44). Багато текстів Нового Завіту говорять про молитву Ісуса. Марко згадує її тільки в певних урочистих моментах: на початку прилюдного служіння Ісуса (1:35), у середині служіння (6:46) та в кінці у Гетсиманії (Мк 14:32−42)[1].

Meditatio (розважання)

«Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився». Якщо читати уривок у зворотному порядку – від цього останнього вірша, тоді можна краще зрозуміти, чому людей так приваблювала постать та особа Ісуса. У Ньому притягувало все – і слова, і вчинки. Усе це природно випливало з того, Ким Він був, – Богом і справжньою людиною водночас. Його Божество не спалило і не знищило в Ньому людини, а людське найповнішою мірою було відкрите на Боже. Саме тому, попри шалену насиченість щоденного життя і великий запит на Його час, увагу, слово та подиву гідні діяння, Ісус жив Своїм внутрішнім особливим ритмом – спілкуванням з Отцем, тишею та молитвою, у якій людське пронизувалося Божественним.

Очевидно, Ісус був Богом, і Бог промовляв через Його слова та діяв через Його вчинки. Та Він також вповні, не позірно, був людиною, і люди на перших етапах спілкування і зустрічей сприймали Його саме як людину, хай і незвичайну. Проте Його людське було повністю підкорене Богові, і тому натовпи та поодинокі люди прагнули побачитися з Ним, линули до Нього. На рівні інтуїції та досвіду зранені, хворі, знедолені та загалом потребуючі і стражденні особи знали, що зустріч з Ісусом – це для них «остання інстанція», остання надія, тобто шлях до Бога.

У моменти тиші та молитви Ісус, напевно, молився і за них – тих, які крім Нього не мали жодного захисту та підтримки. Архиєрейська молитва Ісуса в Йо 17, молитва в Гетсиманії (Мк 14:32−42; Мт 26:36−46; Лк 22:39−46), врешті, молитва «Отче наш» (Мт 6:9−13; Лк 11:2−4) – усі вони засвідчують, що Ісус молився також за нас або через нас за наше остаточне добро, наше спасіння, щоб цей світ був місцем, де Божа воля здійснюватиметься так само, як і на небі. З іншого боку, час самоти й молитви Ісуса є певною таємницею Його глибинних стосунків з Отцем. До такого досвіду тиші та глибокого внутрішнього відкриття перед Богом, занурення в тайну Бога Ісус запрошує кожного Свого учня та ученицю словами: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6:6).

Oratio (молитва)

«Ликуйте перед Господом, уся земле! 2. Служіте Господеві з радістю! Увійдіть перед Його обличчя веселі! 3. Знайте, що Господь, то Він – Бог; Він створив нас, і ми Йому належимо. Його народ ми і вівці Його пасовиська. 4. Увійдіть із подякою в Його ворота, в Його двори з хвалою; дякуйте Йому, благословіте Його ім’я! 5. Бо добрий Господь, повіки Його милість і по всі роди Його вірність» (Пс 100).

Contemplatio (споглядання)

Людина може керуватися або своїми інстинктами, або ж відкриватися на Бога і дозволяти Святому Духові скеровувати наше життя. Мовою Нового Завіту це означає жити або за тілом, або за Духом. Св. Павло каже: «Тілесні не можуть подобатись Богові. 9. Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить» (Рим 8:8−9). Молитва є одним із засобів відкриття на Бога, способом, за допомогою якого ми вчимося спілкування з Богом, привчаємося до розуміння Його мови, відкриваємо для себе Його волю, усвідомлюємо, ким ми є для Нього, вчимося відкриватися на Його Духа. Саме тому ап. Павло часто закликає до постійної молитви: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих» (Еф 6:18); «Моліться рівночасно і за нас, щоби Бог відчинив нам двері проповіді, щоб ми могли звістувати тайну Христову, за яку я в кайданах, 4. щоб я її оголосив, як мені треба говорити» (Кол 4:3); «Моліться без перерви» (1 Сол 5:17)…


[1] The Navarre Bible. Saint Mark’s Gospel. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 58.

3 коментарі до “12-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Молитва Ісуса (Мк 1:29−35)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *