10-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Ревно змагатися у молитвах (Рим 15:30–33)

Lectio (читання)

«Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога, 31. щоб мені вирватися від невірних в Юдеї і щоб служба моя в Єрусалимі була святим приємна, 32. щоб я з радістю прийшов до вас, коли на те воля Божа, і відпочив між вами. 33. Нехай Бог миру буде з усіма вами. Амінь».

Коментар до тексту

Служіння апостола Павла ніколи не було легким, тому що він часто досвідчував несприйняття та ворожість. З огляду на це він дуже потребував Божої допомоги, яку черпав у молитві. У цьому уривку св. Павло просить молитовної допомоги у християн Риму для його служіння й наводить для цього три причини. Найперше, щоб він міг вирватися від невірних у Юдеї (в. 31а), імовірно, тут ідеться про його одноплемінників юдеїв, які не прийняли Євангелія (пор. Рим 10:21; 11:30–31). Саме ці люди змусили Павла залишити Єрусалим ще на самому початку його християнського навернення (Ді 9:29–30). Друга причина молитви полягає в тому, що Павло не просто прагне спокою, але має дуже конкретну ціль – послужити зубожілій християнській спільноті в Єрусалимі (в. 31б), про що пише в цій же главі трохи раніше: «Тепер же йду в Єрусалим святим служити, 26. бо Македонія та Ахая вирішили зробити якусь збірку на потреби вбогих святих у Єрусалимі» (Рим 15:26–27; пор. Ді 20:3–4). Третьою причиною апостол називає свої відвідини християнської спільноти в Римі, щоб не тільки духовно відпочити (в. 32), але й благовістувати їм Ісуса, про що він молиться повсякчас. Саме про це згадано на самому початку цього листа: «Завжди прошу в моїх молитвах, чи врешті-решт пощастить мені, з волі Божої, прийти до вас, 11. бо прагну вас бачити, щоб поділитися з вами яким-небудь духовним даром, щоб вас зміцнити, 12. тобто підбадьоритись разом між вами спільною вірою, вашою і моєю. 13. Не хочу я, брати, від вас таїти, що я часто мав намір прийти до вас, та досі завжди мені щось ставало на перешкоді, щоб мати який-небудь плід і між вами, як і між іншими народами. 14. Я почуваю себе боржником перед греками й чужинцями, розумними й неуками: 15. тож щодо мене, я готовий і вам, що мешкаєте в Римі, проповідувати Євангелію» (Рим 1:10–15). Уривок завершується типовим Павловим благословенням, у якому він ввіряє адресатів у Божі руки та яке часто вміщує у свої листи (Рим 16:20; Флп 4:9; 2 Кор 13:11; 1 Сол 5:23; 2 Сол 3:16).

Meditatio (розважання)

«Благаю вас, брати, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа ревно змагатися зо мною в молитвах за мене до Бога». Передусім варто зазначити, що цей вірш має тринітарний характер – апостол згадує Господа Ісуса Христа і любов Духа, завдяки Яким, через Яких і в Яких закликає молитися до Отця. Тут зауважуємо, як єврейський монотеїст глибоко переосмислив, а тепер і переживає свою віру в тринітарних категоріях. Таких текстів у листах Павла з різними акцентами та конотаціями багато, одним із них він починає цей лист: «Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний апостол, вибраний для Євангелії Божої, 2. яку Бог наперед був обіцяв через Своїх пророків у Святих Писаннях 3. про Сина Свого, народженого тілом із сімени Давида, 4. установленого Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння мертвих, – про Ісуса Христа, Господа нашого» (Рим 1:1–4). Для прикладу наведу ще два інші, цілком різні, але найулюбленіші тексти: «Бо хоч і є так звані боги чи то на небі, чи на землі – їх-бо і справді є чимало, отих богів, та чимало тих панів, 6. для нас, однак, є лиш один Бог, Отець, від Якого все і для Якого ми, і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього» (1 Кор 8:5–6); «Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога, і причастя Святого Духа з усіма вами!» (2 Кор 13:13).

Любов Пресвятої Тройці динамічна – Бог не відгороджений від світу й не байдужий до людини, як про це песимістично й похмуро говорять деїсти. Навпаки. Уся Історія спасіння – від Сотворення, описаного в книзі Буття, й аж до Нового Творіння, яке зображує книга Одкровення, – представляє Божу діяльність, спрямовану на те, щоб людина була щаслива й жила життям, задля якого вона створена.

У цьому уривку апостол закликає християн у Римі до такого ж динамічного сопричастя з Богом через молитву – занурення в Бога, запрошення Його до участи в нашому житті, і не тільки в піднесені моменти, але й у найдраматичніші та безвихідні ситуації. Це і є християнська активність, яка неможлива без молитви. До того ж, на думку апостола, ця молитва має бути ревна й наполеглива – саме так він молиться сам і закликає християн у Римі «у Дусі ревно змагатися з ним». На означення «змагання» Павло послуговується дієсловом «συναγωνίζομαι / synagōnizomai», яке в Новому Завіті вжито тільки в цьому місці та має широкий спектр значень – «боротися», «змагатися», «ревно брати участь», «боротися разом», «допомагати». Там, де не вплинемо своїми рішеннями, можемо діяти через молитву, яка повинна стати невід’ємною частиною нашого християнського життя.

Oratio (молитва)

«До Тебе я взиваю, бо Ти вислухуєш мене, о Боже; нахили до мене Твоє вухо, вислухай моє слово» (Пс 17:6).

Contemplatio (споглядання)

Християнське життя − це духовне життя. Одного без іншого не існує. Тільки соціальна активність чи теоретичне богословствування не є християнством уповні. Вони можуть бути елементами християнського життя, але не можуть повністю його замінити. Бути учнем Ісуса неможливо без життя в Дусі. Святий Павло каже: «Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить» (Рим 8:9). Жити в Дусі означає дозволити Святому Духові скеровувати наше життя. Щоб це стало можливим, треба навчитися сповнюватися Духом (пор. Еф 5:18), а для цього маємо слухати Боже Слово та відповідати на Нього в молитві. Це потрохи призвичаїть нас вводити молитву в наш діяльний ритм життя й досвідчувати, що «неможливе в людей можливе є в Бога» (Лк 18:26).