10-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Притча про двох синів (Мт 21:28−32)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«“Як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Звернувшись до першого, він мовив: Піди, дитино, нині працювати у винограднику. 29. Той озвався: Піду, Господи, – і не пішов. 30. Звернувшися до другого, сказав так само. А цей відповів: Не хочу. Але потім розкаявшись, пішов. 31. Котрий з двох учинив волю батька?”. “Останній”, − відповіли ті. Тоді Ісус їм: “Істинно кажу вам, що митарі й блудниці вас випереджують у Царстві Божім. 32. Прийшов-бо був до вас Йоан дорогою правди, та ви не повірили йому; митарі і блудниці повірили йому, а ви, бачивши це, навіть потім не розкаялися, щоб повірити йому”».

Коментар до тексту

У трьох притчах, які йдуть одна за одною (Мт 21:28−22:14), Ісус засуджує релігійних провідників народу, які Його відкидають. Перша розповідає про двох синів (Мт 21:28−32), друга − про злочинних виноградарів (Мт 21:36−46), а третя − про весільний бенкет (Мт 22:1−14)[1].

Притча про двох синів нагадує притчу про блудного сина та його рідню, адже тут знову чуємо про батька та двох синів, які протиставляються один одному: один обіцяв вийти на роботу в сімейний виноградник і не вийшов, а інший відмовився піти, але потім передумав. Тут маються на увазі дві конкретні групи людей: первосвященники і старійшини, які підійшли до Ісуса (Мт 21:23) з одного боку, та митарі і блудниці – з іншого (в. 32). У притчі можна виокремити принаймні три головні теми: 1) як батько посилає синів до праці, так само Бог доручає усім людям творити Його волю; 2) як і син, який врешті не послухав батька, так і деякі люди спочатку обіцяють, але потім не чинять правильно, тому за це Бог їх відкине; 3) як син, який вкінці послухав батька, деякі бунтівники пізніше упокоряться перед Богом, і Він їх прийме[2].

Meditatio (розважання)

«Той озвався: Піду, Господи, – і не пішов». Перша група людей (в. 28) символізує релігійних провідників, які вкінці остаточно відкидають Ісуса: «Почувши ці притчі, первосвященники й фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить. 46. І намагалися схопити Його, та боялися людей, бо ті мали Його за пророка» (Мт 21:45−46).  Ці люди погодилися з Божими наказами, визнали Його істинність, але повністю проігнорували. У другій групі (в. 30) йдеться про розкаяних грішників – митарів та повій (в. 32).

Ісус часто торкався цієї теми: «Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі, 22. Багато Мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не Твоїм ім’ям пророкували? Хіба не Твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не Твоїм ім’ям силу чудес творили? 23. І тоді Я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіте від Мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт 7:21−23); «Бо хто чинить волю Мого Отця, що на небі, той Мій брат, сестра і мати» (Мт 12:50); «Виплекайте дерево добре, то й плід його добрий, а посадіть дерево погане, то й плід його поганий. Бо дерево пізнається з плоду» (Мт 12:33).

Також апостоли наголошували на важливості конкретних дій. Апостол Павло каже: «Ми бо духом з віри очікуємо надії оправдання, 6. бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але віра, чинна любов’ю» (Гал 5:5−6). У Новому Завіті ніколи не йдеться про любов як мрійливі почуття чи емоції, але конкретне служіння іншій особі. Тому й апостол Яків підкреслює: «Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? 15. Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, 16. і хто-небудь з вас до них скаже: “Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? 17. Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі… Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як 2:14−17, 26).

Oratio (молитва)

«Чинити Твою волю, Боже мій, я радий, і Твій Закон у мене в серці» (Пс 40:9).

Contemplatio (споглядання)

Сучасне значення притчі можна представити так: «Отець – Бог, виноградник – Церква, сини – два типи людей, яких Бог закликає працювати в Церкві. Перший тип – явні грішники, які відпали, і, почувши Боже веління, спочатку зухвало відмовляються підкоритися Йому, але пізніше, після зрілого переосмислення, каються і починають старанно виконувати Божу роботу; другий тип – лицеміри, які гарними і ввічливими фразами обіцяють багато такого, що зовсім не збираються робити, і так і не відступивши від свого рішення, надалі не думають про Бога і Його справи»[3].

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Mt 21:28−22:14.

[2] C. L. Blomberg. Interpreting the Parables. Downers Grove 1990, P. 186−188.

[3] Там само. – С. 189.