1-ша неділя після П’ятдесятниці. Всіх святих (Мт 10:32−33, 37−38; 19:27−30)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«“Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним. 33. Хто ж Мене зречеться перед людьми, того і Я зречусь перед Отцем Моїм Небесним. 37. Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. 38. Хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене”. 19:27. Тоді озвався Петро і сказав до Нього: Ось ми покинули все й пішли за Тобою, що будемо за те мати?. 28. Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за Мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі Своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїлю. 29. І кожний, хто задля імени Мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30. Багато з перших будуть останніми, а останні – першими”».

Коментар до тексту

Текст Євангелія цієї неділі містить декілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу Його учнівства. Перші два уривки (10:32–33; 10:37–38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок 19:27–30 − це частина смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Ці повчання Ісуса, об’єднані в одному читанні, ставлять перед нами виклик, приймаючи який ми можемо стати людьми справжньої свободи або, говорячи мовою Нового Завіту, – святими (дослівно «інакшими», відокремленими від усього дріб’язкового та безвартісного, посвячені Богові та істинному життю в Ньому).

Meditatio (розважання)

«Кожний, отже, хто визнає Мене перед людьми, того і Я визнаю перед Моїм Отцем Небесним». Щоб краще зрозуміти заклик у Мт 10:32–33, потрібно взяти до уваги попередні вірші, в яких Ісус навчає, що ми маємо дуже велику цінність у Божих очах («Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. А вам же все волосся на голові пораховано! 31. Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців»). Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса, тобто радісно ділитися з іншими всім, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, про сотворений світ та наше призначення в ньому. Найціннішим визнанням та свідченням стане розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, яке буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді, коли в її серці є місце для Христа.

Існує простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, особливо рідних. Це зовсім не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.

Чи справді Ісус закликає залишати родини та сімейні обов’язки, щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея помітить, що Ісус уже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10:34–39; пор. 8: 21–22). Однак Христос не прийшов для того, щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував на законі, який вимагає від дітей шанувати їхніх батьків, та гостро докоряв тим, які розвивали такі традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15:3–9). Замість залишення чи відкинення сім’ї Ісус указував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у ставленні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця (12:46–50)[1].

Oratio (молитва)

«Я кажу Господеві: “Ти – мій Господь, добро моє; немає нічого над Тебе”» (Пс 16:2).

Contemplatio (споглядання)

В українських перекладах (окрім перекладу Огієнка) у в. 29 в переліку рідних згадується жінка (γυναῖκα / gunaika). Брюс Мецґер пояснює це тим, що деякі переписувачі асимілювали / уподібнили текст до паралельного місця в Євангелії від Луки (18:29) та деяких інших заміщень, які тут, зважаючи на формат Lectio Divina, не описуватиму докладно[2]. Натомість видання Товариства Біблійної літератури (SBLGNT) за редакцією М. Холмса згадує про жінку в тексті критичного видання в спеціальних рамках, а в критичному апараті пояснює це присутністю цього слова у Візантійській текстуальній традиції[3].

Отож, згадка жінки в тексті залежить від того, який з варіантів різночитань критичного видання грецького НЗ перекладачі брали за основу. Однак важливе тут інше. Для розуміння сенсу цього тексту присутність чи відсутність згадки про жінку насправді не має принципового значення. Питання насправді полягає в тому, чи ми готові до того, що Ісус та наше служіння для Божого Царства мають бути на належному місці, тобто найвищими пріоритетами нашого життя. І тут не потрібно боятися довіряти своє життя Богові, оскільки ще cв. Августин колись сказав: «Якщо Бог стане на першому місці, все інше стане на свої місця». Наша християнська активність, автентичне поклоніння Богові та чіткі пріоритети життя − це те, над чим Ісус закликає нас роздумувати цієї неділі…


[1] M. J. Wilkins, C. A. Evans, D. L. Bock, A. J. Köstenberger. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts / J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. – Kindle ed. Kindle Locations 3581−3586.

[2] Metzger B. M., United Bible Societies. A textual commentary on the Greek New Testament, second edition a companion volume to the United Bible Societies’ Greek New Testament (4th rev. ed.) London; New York: United Bible Societies 1994, P. 40.

[3] The Greek New Testament: SBL Edition. Society of Biblical Literature and Logos Bible Software. 2010, P. 41.

4 коментарі до “1-ша неділя після П’ятдесятниці. Всіх святих (Мт 10:32−33, 37−38; 19:27−30)”

  1. Світлана

    “Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, особливо рідних. Це зовсім не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.” Ці Ваші розважання, отче, найбільш мене діткнули і заставили подивитись в глибину свого серця. Дякую.

Залишити відповідь до Anton Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *