Неділя м’ясопусна (Мт 25:31-46). Варіант 3

Час прочитання: 5 хвилин

Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. 32. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; 36. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. 37. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38. Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39. Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? 40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. 41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; 42. бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; 43. був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. 44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? 45. А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. 46. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.»                   

Читання цієї неділі відображає останні слова Ісуса, які водночас є частиною Його  останнього дискурсу, записаного в Євангелії від Матея (25, 31 – 46)[i]. В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус  наголошує  на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24, 32 – 25, 30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

Два Царства. Син Чоловічий, який приходить в кінці часів є Царем (25, 34; 40), що сидить на престолі Своєї слави (25, 31) та приймає праведників до остаточного Божого Царства (25, 34). Це є тріумф Царства, представлений Ісусом в Євангелії, як альтернатива до демонічного царства цього світу, яке представляють опоненти Ісуса. Негативне «анти царство» є також представлене в образах останнього суду: вічний вогонь для диявола та його ангелів. Два Царства, які є змішані та переплетені  в подвійності земної історії –  тепер вкінці цієї історії дуже чітко відкриваються. Є тільки два Царства: Син Чоловічий з ангелами й блаженними праведниками та Царство Боже приготоване від створення світу з одного боку; диявол та його ангели – прокляті, та  неминучість приготована для диявола, його ангелів та прихильників з іншого боку. Боже Царство відкривається як єдине правдиве Царство; у фінальній сцені мова Царства не містить опису царства Сатани (пор. 12, 26).  Есхатон (кінцева подія в Божому плані) відкриває, що видимий дуалізм теперішньої боротьби двох царств є тільки передостанній, та що в остаточному підсумку тільки Бог є Цар. 

Христологічна основа. Сцена остаточного суду є наскрізь христологічна. Для Матея цей текст аж ніяк не може служити біблійною підтримкою загальної гуманітарної етики  любові та милосердя, яка стає есхатологічним критерієм суду. Етичні питання Матей нерозривно пов’язує з христологією та апокаліптизмом. Численні титули, які дуже важливі для Євангелії Матея, сходяться в одну точку в цій сцені:  Ісус зображений як Син Чоловічий (25, 31), якому Бог є Отцем  (25, 34); Він є названий Царем, що викликає смислові асоціації з термінами Месія та Син Давида (1,1–2, 2; 21, 4-9); також названий Господом (25, 37; 44); Він є месіанський Пастир, який піклується про вівці  (2, 6; 9, 36; 18, 12; 26, 31) та Суддя, який чинить остаточне розділення між вівцями та козлами. Навіть як «Той Хто приходить» (25, 31), Ісус сповнює христологічну роль  (11, 3; 23, 39), яка випереджена різними образами в попередніх притчах, та приходить власне для того щоб судити (24, 30, 42 – 44, 46; 25, 10; 19; 27).

Верховенство (першість) етики. Подібно як і цілий Новий Завіт загалом, Матей незважаючи на свою апокаліптичну орієнтацію дуже стриманий в зображенні того, що в дійсності відбудеться, коли прийде Син Чоловічий.  Ця сцена єдина в цілому Новому Завіті, яка бодай якось деталізує Остаточний суд. На подив читачів (стародавніх та сучасних), критерієм суду не є визнання віри у Христа.  Нічого не сказано про благодать, оправдання чи прощення гріхів. В кінцевому підсумку важливими є тільки факти, чи хтось діяв з люблячим піклуванням відносно потребуючих людей. Матей підкреслює, що судитиме Христос, але аж ніяк не на основі теоретичного знання  Євангелія. Вирішальність Заповіді Любові. Ісус навчав, що жертовна турбота про інших є серцем об’явленої волі Божої у Торі та герменевтичним ключем до неї (5, 17 – 48; 7, 12; 22, 34 – 40). Як Месіанський Цар Ісус навчав, що Царство складається з служіння іншим (20, 28). Те саме слово, яке перекладається як «служитель» (від гр. διακονεω diakoneo) означає в цьому уривку кінцевий підсумок вчинків здійснених праведниками та занедбаних засудженими (25, 44).  Ті які забезпечують їжу, напої, одяг, притулок для потребуючих, та відвідують хворих та ув’язнених – цілком відповідають на основні потреби «оцих найменших», й тому будуть здивовані в день суду, оскільки відкриють для себе, що їх діяльність мала глибший вимір ніж просто дії звичайного людського співчуття…


[i] Думки до Євангелія цієї неділі основані  на   M. EUGENE BORING.,  The Gospel of Matthew: Introduction, Commentary, and Reflections, (NIB VIII), Nashville 1995, p. 454 – 459

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *