Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі. 2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом. 3. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. 4. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. 5. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи.» 6. А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7. «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» 8. Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях? 9. Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи? 10. Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого: 11. Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому.» 12. Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!».
В історичній діяльності Ісуса його чуда сповнювали принаймні три головні функції: були знаками присутності Божого Царства, підтверджували Його послаництво як Месії, та засвідчували перемогу над сатаною та злом[1]. Таким чином зцілення паралітика є передвістям нового життя, яке Ісус отримає у воскресінні, і яке розділить з усіма, хто цього забажає.
В Ст. Завіті прощати гріхи – це виняткова прерогатива Бога (Вих 34, 7; Іс 1, 18), і тільки священики могли проголошувати прощення іменем Бога. Тут це чинить Ісус, і при цьому називає себе Сином Чоловічим. Син Чоловічий про, якого йде мова в книзі Даниїла (7), має владу чинити правосуддя,– а тут і владу прощати гріхи. В цьому і полягає абсолютна велич і незбагненність Бога. Томас Райт каже, що цим вчинком Ісус не просто “згрішив” проти тодішнього богослов’я – Він пробив діру в звичному способі мислення та життя, в порівнянні з котрим дірка в даху є просто нічим[2].
Отже Бог є з нами (Еммануїл – Мт 1, 23). Чи ми готові прийнятого такого Великого, Милосердного і Великодушного Бога ? Тридцять відсотків Євангелія від Марка – опис чудес Ісуса, – і це найкоротше Євангеліє, де чудес описано більше ніж в інших євангелістів! Решта тексту в Марка – Ісус навчає тим самим словом, яким зціляє. В посланні до Євреїв читаємо, що «слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати.» (4, 12 – 13). Слово Живого Бога, яке навчає, прощає, і зціляє… Чи ми готові на такий крок віри ( єврейське слово emuna, яке на українську перекладається словом «віра», є спільнокореневим зі словом «Амінь», і завжди означає довір’я до особи, абсолютну вірність, твердість, непохитність), щоб розібрати дах своїх страхів, зневіри, комплексів, стереотипів, традицій та уявлень, які паралізують нас (розслаблюють – роблять слабкими і кволими) і стати з довір’ям перед Ісусом і Його Словом ? Якщо це вже сталося і ми досвідчили дотик Божого прощення і любові, то чи бачимо таких розслаблених поруч себе, і є здатні на подвиг оцих євангельських чотирьох (один екзегет називає їх: співчуття, співпраця, оригінальність та кмітливість), а якщо здатні, то до якої межі і наскільки ? Наша відповідь самим собі, завжди покаже ким для мене особисто є Ісус, про якого сьогодні говорить Марко…