Lectio (читання)
«Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. 29. Бо яких Він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був первородний між багатьма братами; 30. яких же наперед призначив, тих і покликав, а яких покликав, тих оправдав, яких же оправдав, тих і прославив. 31. Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32. Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як же разом із Ним не подарує нам усього? 33. Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – Той, що оправдує, 34. хто ж той, що засудить? Христос Ісус, Який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, Він заступається за нас. 35. Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36. Як написано: “За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз”. 37. Та в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. 38. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім».
Коментар до тексту
Дехто вважає, що в Рим 8 міститься вершина богослов’я Нового Завіту. І хоча в Новому Завіті є дуже багато текстів, які можуть заслуговувати на таке визначення, це твердження небезпідставне. Перші чотири глави цього послання (Рим 1–4) присвячені темі оправдання вірою, у них апостол Павло пояснює, що всі люди грішні перед Богом і не можуть самі себе спасти, а оправдуються вірою завдяки спасительній ласці Ісуса Христа. Наступні чотири глави розповідають про життя в Ісусі Христі (Рим 5–8). Святий Павло наголошує, що завдяки смерті Ісуса (Рим 5) ми примирені з Богом та звільнені з-під влади гріха (Рим 6) і прокляття, на яке заслужили невиконанням вимог старозавітного Закону (Рим 7), а тепер можемо жити новим життям під проводом Святого Духа − саме про це йдеться в Рим 8. Ця глава є урочистим акордом довгої історії спасіння. Весь текст пронизаний радісним осмисленням мудрої дії Божого Провидіння, що має зародити в нас прагнення розділити з Богом Його життя, задля якого ми були сотворені. Апостол захоплюється Божою мудрістю та вражаючою силою Божої любови до людей, яку не можуть зупинити жодні перешкоди.
Meditatio (розважання)
«Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім». Божа любов вражає − це перший висновок, який напрошується після того, як ми усвідомлюємо суть Історії Спасіння, представленої на сторінках Святого Письма. Писання Старого та Нового Завітів говорять про одне – як сильно Бог любить тебе і мене, кожного з нас, усіх людей.
У Старому Завіті Бог немовби навшпиньки входить в життя деградованого гріхом людства й поступово відкриває Своє любляче обличчя. «Я полюбив тебе відвічною любовʼю, тим і зберіг для тебе Мою ласку», – звертається Господь до старозавітного Ізраїлю через пророка Єремію (31:3). «Гори зрушаться й горби похитнуться, Моя ж любов від тебе не відступить, Мій Союз миру не похитнеться, – каже Господь, Якому тебе жаль», – читаємо в тій частині книги пророка Ісаї (54:10), у якій ідеться про грандіозну віднову людства завдяки неймовірному приниженню, стражданню та смерті таємничого Слуги Господнього (пор. Іс 53).
Образ Слуги Господнього відкривається в особі Ісуса з Назарета, про Якого розповідає Новий Завіт. Цю парадоксальну любов Бога до людини, Творця до Свого творіння, яке Його відкинуло і зневажило, св. Павло передає одним реченням із цього ж Послання до Римлян, де йдеться про те, як у Христі Бог примирив із Собою весь світ: «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками»(Рим 5:8). Саме тому ніхто й ніщо – жодне створіння на небі й на землі – не може відлучити нас від Божої любови. Це найпевніша й найважливіша річ у цьому світі. Людина, яка це розуміє, знаходить справжній мир і є просто щасливою.
Oratio (молитва)
«Він мене на простір вивів і визволив мене, бо мене любить» (Пс 18:20).
Contemplatio (споглядання)
У часі війни, яку рашисти розв’язали в Україні, багато речей виявилися дуже непевними й хиткими. Світ перемінився. Світ узагалі стає чужим і загрозливим для людини в ситуації тотального страждання через втрату близьких або ж небезпеки для нашого особистого життя. Це може відбуватися і поза війною, тоді, коли немає жодної допомоги, і ми просто полишені самі на себе. У такій ситуації сьогоднішній текст є радісним дзвоном надії, який будить нас із заціпеніння болю, самотности й безнадії. Ці слова є світлом, яке пробивається крізь мряку сумнівів і страхів, болю та розчарувань, зневіри й відчуття відсутности сенсу життя. Дехто терпить так багато, що не має сили та бажання жити. Саме для таких зранених і стомлених, знесилених і заціпенілих цей текст каже, що є Хтось, сильніший за саму смерть, і Він безмежно любить кожну людину, тебе і мене. Любить і не зупиниться, поки ми не будемо щасливі. Готовий на все, бо вже перетерпів розпʼяття і смерть, а також воскрес, щоб ми жили повнотою справжнього життя. У цьому й полягає Добра Новина.
