Lectio (читання)
«А як настав день П’ятдесятниці, усі вони були вкупі на тім самім місці. 2. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4. Усі вони сповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 5. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. 7. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: “Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8. Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: 9. партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10. Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11. юдеї і прозеліти, критяни й араби – ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?”»
Коментар до тексту[1]
Для євреїв I ст. П’ятдесятниця – п’ятдесятий день після Пасхи. Це було землеробське свято, під час якого селяни приносили Богові первістки врожаю пшениці (почасти на знак подяки, почасти як молитву, щоб і решта врожаю було благополучно зібрано). Водночас для юдеїв П’ятдесятниця, як і Пасха, мала не тільки землеробське значення. Ці два свята були пов’язані з виходом євреїв із Єгипту і пригадували події, коли Бог виконав Свої обітниці Авраамові й визволив Свій народ. Пасха – це час, коли в жертву приносили ягнят і коли ізраїльтяни були врятовані від ангела-губителя, який винищив єгипетських первістків. У ту саму ніч ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Попереду в них ще був перехід через Червоне море і шлях Синайською пустелею. Потім, через 50 днів після Пасхи, вони прийшли до гори Синай, де Мойсей отримав Закон. Інакше кажучи, П’ятдесятниця, тобто п’ятдесятий день, пов’язаний не тільки з «першими плодами» врожаю. У цей день Бог дарував Своєму врятованому народові дорогу життя (Заповіді – Закон), якою вони повинні були прямувати. Усе це дуже важливе для розуміння розповіді Діянь про першу християнську П’ятдесятницю. Лука виходить з того, що люди знають про перші плоди, а тому схоплять підтекст (зрозуміють алюзію, натяк): сповнення Духом, свідчення про Ісуса та Його Воскресіння, перші навернені – це початок майбутнього есхатологічного врожаю. Простежуються й інші паралелі із Синайським одкровенням: коли діти Ізраїлю прийшли до Синаю, Мойсей зійшов на гору, а потім спустився із Законом − тут Ісус зійшов на небеса (вознісся) і, як натякає Лука, нині сходить, але не із Законом, накресленим на кам’яних скрижалях, але з «Уставом», викарбуваним у людських серцях[2].
Meditatio (розважання)
«Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи». У світлі сказаного про Вознесіння Ісуса істотним є факт, що вітер зійшов «з неба» (в. 2). Через Дух на землю сходить творча сила Творця. І сенс не в тому, щоб дати людям «духовність», яка зробить їх байдужими до всього земного, а в тому, щоб преобразити землю небесною силою. Преображення починається з тіл, умів, сердець і життя учнів Ісуса, причому учнів як громади, і тому Лука спеціально відзначає, що вони були зібрані в одному місці. Дух сходить для того, щоб об’єднувати, а не розділяти. Інакше кажучи, зішестя Духа в день П’ятдесятниці немовби доповнює Вознесіння Ісуса. Воскреслий Ісус на небесах є присутністю нової «земної» реальності в Божих оселях, а Дух на землі – це енергія самих небес. Отже, дар Духа є прямим наслідком Вознесіння Ісуса. Позаяк Ісус – Владика всього, то до Його енергії та сили творити все нове може доторкнутися через Духа кожен, хто Його закликає, слідує за Ним і довіряє Йому. Вогонь і вітер – дикі й неприборкані сили. Коли вітер із шумом пробіг будинком і на кожній людині спочив вогонь, напевно, апостолам було одночасно і радісно, і страшно. Далі в Діяннях неодноразово буде описано інший спосіб дії Духа, який пізніше часто виявлятиметься в історії Церкви: тихий, ненав’язливий, який поволі змінює життя й життєві ситуації. Лука хоче пояснити, як невелика група переляканих, збентежених і переважно неосвічених людей настільки швидко перетворилася на силу, на яку буде зважати весь світ[3].
У першій главі Діянь ідеться про обітницю Бога поширити Своє Царство, Своє спасительне суверенне панування не тільки в Ізраїлі, але й через Ізраїль на весь світ, тобто розповідається про те, як Бог виконає сказане Авраамові в Бут 12:3: «У тобі благословляться всі племена землі». У книзі Буття обітниця Авраамові слідує відразу після яскравого опису вавилонського стовпотворіння: у Вавилоні запланували збудувати «вежу висотою до небес і зробити собі ім’я» (Бут 11:1–9), але нічого не вийшло, адже нахабний проєкт спіткала така ж доля, яку завжди осягає людська зарозумілість, тому що Бог змішав мови людей, вони перестали один одного розуміти і, зрозуміло, не могли працювати над створенням суспільства, у якому вже не було б потреби в Бозі. Лука хоче сказати, що з П’ятдесятницею скасовується прокляття: збувається обітниця Авраамові, і все людство почує Добру Новину про Ісуса («великі діла Божі» – 12:11; пор. Ді 10:38–43). Усі присутні були юдеями або, як мінімум, прозелітами (язичниками, які навернулися в юдаїзм), і до Єрусалима вони прийшли не просто так, а на юдейське свято. Прикметно, що зібралися вони з багатьох країн, де розмовляли різними мовами й діалектами. Лука подає вражаючий за своїм розмахом список земель: десятки тисяч квадратних кілометрів від Парфії та Месопотамії на півночі та сході до Риму на заході, Єгипту й Аравії на півдні, плюс ще острів Крит. Тут сенс не в тому, щоб скласти детальний географічний звіт, а в тому, щоб передати загальне враження: на святі присутні різні люди, дуже різношерста юрба, тому й не дивно, що деяким присутнім таке різноголосся здалося п’яною балаканиною. Знову і знову в Діяннях зауважуємо, що апостольська проповідь стикається не тільки з натхненним прийняттям, а часто-густо зі спротивом, недовірою та насмішками. І до наших днів повно людей, які вважають, що ми даремно витрачаємо час і говоримо нісенітниці. До того ж, деякі християни ще й хочуть виглядати дуже пристойними, щоб їх, не приведи Боже, за жодних обставин не прийняли за п’яних ні о 9:00 ранку, ні в будь-який інший час доби[4].
Oratio (молитва)
«Зішлеш Твій Дух – вони оживають, і Ти відновлюєш лице землі» (Пс 104:30).
Contemplatio (споглядання)
Інколи деякі особи відчувають певну провину, що не пережили такого ж захоплення, як апостоли в день П’ятдесятниці, або ж відчувають легку заздрість до тих, хто має цей досвід. І тут варто дещо прояснити. По-перше, Бог діє індивідуально, поводиться особливо щодо кожної людини. Кожна особа має свій досвід, і, можливо, у когось він помітніший тільки тому, що ця людина досвідчує важчі випробування, і Бог заздалегідь дозволяє їй переконатися у Своїй могутності. В інших людей усе якось спокійніше, і вони не потребують цих особливих переживань у розвʼязанні своїх проблем, хоча їхнє служіння, можливо, не менш важливе і глибоке. Отже, не треба нікому заздрити, а завжди радіти дарами іншої особи, як своїми власними. По-друге, зі слів Самого Ісуса (Лк 11:13) зрозуміло, що Бог бажає дати Святого Духа всім людям, і від нас потрібно лише одного − попросити. А як проявить Себе Дух, коли прийде, заздалегідь сказати неможливо[5].
[1] Коментар до тексту, розважання та запрошення до споглядання адаптовано з моїх давніших роздумів, опублікованих у «Декада місійності. Від Вознесіння до П’ятидесятниці». УГКЦ, Рада з питань Євангелізації, 2016.
[2] N. T. Wright. Acts for Everyone. Part 1. Chapters 1−12, London SPCK 2008, Р. 21–22.
[3] Там само. – Р. 22–23.
[4] Там само. – Р. 28–29.
[5] Там само. – Р.24–25.
