Lectio (читання)
«Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку 2. аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких Собі вибрав. 3. Він показував їм Себе також у численних доказах живим після Своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство. 4. Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, Він наказав їм Єрусалима не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від Мене чули, 5. бо Йоан хрестив водою, ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом. 6. Отож, зійшовшися, вони питали його: “Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?” 7. Він відповів їм: “Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у Своїй владі. 8. Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі”. 9. І, сказавши це, коли вони дивились, знявся вгору, і хмара Його взяла з-перед очей їхніх. 10. І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі 11. і сказали: “Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, Який від вас був узятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо”. 12. Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалима – день ходи в Суботу».
Коментар до тексту
Апостол Лука не завершив своєї розповіді, тобто Євангелія про Ісуса Христа, описом Його вознесіння на небо (Лк 24:50–53; пор. Мк 16:19–20). Та саме цією подією він розпочинає другий том, відомий під назвою «Діяння апостолів», у якому міститься унікальне свідоцтво про те, що відбулося з християнським рухом після Вознесіння Ісуса (Ді 1:1–2). Лука засвідчує, що після Воскресіння Ісус упродовж сорока днів багаторазово з’являвся Cвоїм учням і пояснював їм таїнство Божого Царства (в. 3). За спільною трапезою Воскреслий Господь повторив їм обітницю про Святого Духа, яку вони чули під час Прощальної промови Ісуса (Йо 14:16–17, 26; 15:26; 16:7–14) напередодні Його Страстей. Проте учні, які мали бути охрещені Святим Духом, у розмові з Воскреслим Ісусом виявили своє приземлене розуміння царства Ізраїлю як політичного всесвітнього панування (в. 6–7). Саме тому Христос провіщає хрещення апостолів Святим Духом, унаслідок якого відбудеться кардинальна переміна їхніх сердець, що стане початком наснаженого свідчення, почавши від Єрусалима й аж до краю землі (в. 8). Саме цей 8-й вірш є програмним для цілої книги Діянь апостолів, позаяк у ньому йдеться про те, що християнство пошириться у всьому світі, а ця книга, за словами Люка Тімоті Джонсона, стане розлогим коментарем до сили Христового Воскресіння. Лука каже, що після цієї обітниці Ісус у тілі вознісся до Отця – повернувся у Божий простір не тільки як Його Єдинородний Син, але також як Людина, повертаючи всьому людству можливість найтіснішого Богоспілкування (вв. 9–11). Під враженням від цих унікальних слів та подій учні повернулися до Єрусалима (в. 12), щоб звідти через декілька днів почати завоювання людських сердець для Бога, а отже, духовну боротьбу за усвідомлення кожною людиною її гідності в Божих очах.
Meditatio (розважання)[1]
«І, сказавши це, коли вони дивились, знявся вгору, і хмара Його взяла з-перед очей їхніх». У Біблії «небо» означає реальність, у якій перебуває Бог, а «земля» − простір, у якому перебувають люди. За Біблією, ми очікуємо часу, коли з’явиться «Нове Небо й Нова Земля», які назавжди будуть поєднані в новій реальності. Це стане можливим завдяки тóму, що на Хресті Ісус завдав удару головній силі зла – тлінню і смерті. І тепер Божа творча сила, яку більше не стримують людський бунт і спротив, може розгорітися й дати початок тій єдності неба і землі, яку Бог задумав для всього світу.
Щойно ми зрозуміємо значення біблійного вислову «небо і земля», тобто усвідомимо той факт, що «небо» не є якимось місцем у нашій просторово-часовій дійсності, розміщеним десь у нас над головою, тоді зможемо наблизитися до розуміння «вознесіння», про яке говорить Лука. Автори Нового Завіту вірили, що «небо» і «земля» − це дві взамопов’язані сфери Божественної реальності, і Воскресле Тіло Ісуса – перша (і поки що єдина) реальність, яка повністю належить двом світам і очікує того моменту, коли все буде оновлено та воззʼєднано.
Коли Ісус возносився на небо, учні усвідомили, що Він прямує до Божих осель – у Божественний вимір. Хмара в цій розповіді, як і в багатьох інших місцях у Біблії, позначує Божественну присутність (можна згадати хмарний та вогненний стовпи, які провадили Ізраїль у пустині, або ж хмару, яка отінювала Храм, коли Бог наповнював його Своєю присутністю). Ісус переходить до Божих осель, але Він повернеться у славі, і тоді Божий вимір і той, у якому перебуваємо ми, зіллються назавжди. Саме на цю подію ми очікуємо і саме її називаємо Другим пришестям – Парусією.
Oratio (молитва)
«Амінь, прийди, Господи Ісусе!» (Од 22:20).
Contemplatio (споглядання)
У своїй відомій книжці «Ісус з Назарету» Папа Венедикт XVI так пояснює значення Вознесіння: «У вознесінні Ісус йде не кудись до далеких небесних світил, а входить у спільність життя і влади з живим Богом, у стані вищості Бога понад усяким простором. Тому він не “пішов геть”, але завдяки самій Божій могутності завжди присутній тепер з нами і для нас. У прощальних промовах Євангелія від Йоана Ісус саме це говорить Своїм учням: “Відходжу і до вас повернуся” (Йо 14:28) (…) Оскільки Ісус є біля Отця, Він не є далеко, але близько від нас. Тепер Він вже не в одному окремому місці світу, як перед Вознесінням, тепер у своїй могутності, що перевершує для усіх усякий простір, Він присутній поруч з усіма і Йому моляться всі – протягом цілої історії – і в усіх місцях»[2].
[1] Розважання взяте з N. T. Wright. Acts for Everyone. Part 1. Chapters 1−12, London SPCK 2008, P. 12–14.
[2] Рацінгер Й. (Венедикт XVI). Ісус з Назарету. Книга друга. Від в’їзду в Єрусалим до Воскресіння / Пер. з нім. − Жовква: Місіонер, 2011, с. 267–268.
Дякую!
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!