1-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Нова праведність (Мт 5:20−26)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Кажу-бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне. 21. Ви чули, що було сказано давнім: Не вбивай; і коли хтось уб’є, той підпаде судові. 22. А Я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого, підпаде судові. Хто ж скаже братові: Нікчема! – той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! – той підпаде під вогонь пекельний. 23. Коли, отже, приносиш на жертовник дар твій і там згадаєш, що твій брат має щось на тебе, 24. зостав там перед жертовником твій дар, піди помирись перше з твоїм братом, а тоді прийдеш і принесеш дар твій. 25. Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. 26. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага».

Коментар до тексту

Євангельське читання дня є частиною Нагірної проповіді Ісуса (Мт 5−7). Вірш 20 завершує навчання Господа про правдивість усіх пророцтв та обітниць Старого Завіту, які сповнюються в Ньому (Мт 5:17−19), − Ісус «прийшов їх не усунути, але сповнити» (πληρῶσαι / plirosai – «зробити повним», «наповнити», «сповнити» – в. 17). Отже, Ісус закликає до нового рівня праведності – життя за духом, а не буквою Закону. Пізніше читачеві Євангелія стане зрозуміло, що таке життя можливе тільки завдяки довірі до Ісуса і прийнятті Його спасенної благодаті. Розвиваючи тему «нової праведності», Ісус починає серію із шести повчань (Мт 5:21−48), які з огляду на їхню структуру («Ви чули, що було сказано» – «А Я кажу вам») називають антитезами. Ісус навчає, як потрібно поводитися, щоб перевершити життя книжників (учителів Закону) та фарисеїв. Перша антитеза Ісуса (вв. 21−26) присвячена темі примирення. У вв. 21−22 Господь каже, що не тільки вбивство, але навіть гнів та образи ближнього неприпустимі для Його учнів. Для увиразнення цієї теми Ісус використовує два приклади: у вв. 23−24 Він каже, що перш ніж прийти перед Обличчя Господнє з проханнями, слід подбати про мир із ближніми; у вв. 25−26 Спаситель навчає, що зволікати з примиренням не можна, бо це може мати прикрі наслідки.

Meditatio (розважання)

«Кажу-бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне». Грецьке слово δικαιοσύνη / dikaiosyne, яким послуговується Матей у цьому вірші, перекладається на українську мову двома поняттями: «праведність» і «справедливість», тобто позначає і моральну праведність, і правову справедливість. Можна сказати, що тут ідеться про якість життя, яка відповідає Божому Законові – Божому порядкові речей[1]. Відтак, бути праведним чи справедливим означає будувати правильні стосунки з Богом і ближніми.

Формальне або поверхове виконання Божого Закону, яке не випливає із серця, із внутрішнього переконання особи, є не більше ніж імітацією життя, угодного Богові. Такий спосіб існування втомлює особу і дуже швидко їй набридає.

Книжники, роздумуючи над Божим Законом у П’ятикнижжі (5 перших книг Старого Завіту), виокремили в ньому 613 заповідей: 248 наказів і 365 заборон. Фарисеї вважали, що релігія полягає у виконанні Закону, і навіть казали, що чим краще Ізраїль буде виконувати Закон, тим швидше прийде Месія. Тому і книжники, і фарисеї мали в народі велику пошану через ретельне виконання Закону. Проте з Мт 5:20 довідуємося, що Ісус гостро критикує їх за зовнішнє та формальне виконання Закону (варто прочитати ще Мт 23), отже, їхня діяльність не є мила Богові.

Коли Ісус каже, що праведність учнів має перевершити праведність книжників і фарисеїв, то має на увазі новий спосіб життя, коли людина керується не формальним виконанням букви Закону, але духом Закону. Саме тому Матей майже 70 разів говорить, що в житті Ісуса сповнюється старозавітний Закон і навчання Пророків, а також сам Ісус стверджує, що прийшов сповнити Закон (Мт 5:17). Звідси стає зрозуміло, чому Ісус не розширює Закон, але вказує на його суть і пропонує два варіанти його підсумку:

1. Ісус говорить про дві найважливіші заповіді: «Перша: Слухай, Ізраїлю! Наш Господь Бог – Господь Єдиний, 30. і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю. 31. А друга: Будеш любити ближнього твого, як себе самого. Іншої, більшої від цих, заповіді немає» (Мк 12:29−31)
2. Пропонує золоте правило: «Усе, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм – це ж бо Закон і Пророки» (Мт 7:12).

Oratio (молитва)

«Кріпость моя і пісня моя – Господь, і став мені спасінням» (Пс 117:14)[2].

Contemplatio (споглядання)

Даючи повчання учням, як повинні поводитися члени Церкви, Ісус каже: «Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт 18:3). Діти усе приймають від своїх батьків з вдячністю і простотою серця. Так само і ми не можемо заслужити собі спасіння виконанням Закону – ми можемо спастися тільки завдяки Божій благодаті. Знаючи Божі Заповіді, ми все ж не можемо їх повністю виконувати. Невиконання Божого Закону є гріхом – відходом від Божого плану життя, який закінчується смертю. Про це дуже багато говорить апостол Павло, наведу лише два приклади: «Усі-бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. й оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі» (Рим 3:23−24); «Бо заплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 6:23). Тому важливо навчитися визнавати свої слабкості, каятися з них, щоб уможливити прийняття Божої благодаті – силу для Нового Життя. На практиці це також означає підкорити наш дух Божому Духові, жити під проводом Святого Духа…

---

[1] D. Mangum, D. R. Brown, R. Klippenstein, & R. Hurst (Eds.), Lexham Theological Wordbook. Bellingham, WA: Lexham Press 2014 (Electronic edition Logos 8). Justice.

[2] Переклад зі Септуагінти Майстерні літургійних перекладів «Трипіснець».