Lectio (читання)
«Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!” 37. Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать. 38. Та Він сказав їм: “Чого стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39. Гляньте на Мої руки та на Мої ноги: це ж Я сам. Доторкніться до Мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як бачите, що Я їх маю”. 40. Сказавши це, Він показав їм руки й ноги. 41. А як вони з радощів не йняли Йому ще віри й чудувались, Він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?” 42. Вони подали Йому кусень печеної риби. 43. Він узяв його і спожив перед ними. 44. Потім Ісус до них промовив: “Це власне ті слова, що Я, бувши ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в Законі Мойсея, в Пророків та у Псалмах”. 45. Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання, 46. і до них мовив: “Так написано, що треба було, щоб Христос страждав і третього дня Воскрес із мертвих, 47. і щоб у Його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від Єрусалима. 48. Ви – свідки того (всього). 49. Я вам пошлю те, що Мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти”. 50. І Він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. 51. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. 52. Вони ж, поклонившися Йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим 53. і перебували увесь час у Храмі, славлячи та хвалячи Бога».
Коментар до тексту[1]
Текст Лк 24:36−53 наголошує на реальності Воскресіння Ісуса та місці цього унікального факту в Божому плані. Ісус представляє фізичні докази цієї надзвичайної події, коли просить апостолів торкнутися Його та їсть перед ними. Сидячи з учнями за одним столом, Ісус у такий спосіб виявляє довіру, визнання та прийняття / прощення апостолів.
Ісус пригадує учням, що все, що з Ним сталося, було в Божому плані та провіщалося в Старому Завіті. Особливо наголошуються три важливі моменти: Страсті, Воскресіння та проповідування покаяння на відпущення гріхів в ім’я Ісуса усім народам. Ісус каже апостолам, що вони є свідками цих подій. На додаток, обіцянка Отця – Святий Дух зійде на них в Єрусалимі, де вони повинні Його очікувати. Укінці Ісус віддаляється, благословляючи апостолів, які повертаються до Єрусалима, поклоняючись Ісусові та славлячи Бога за Його ласки.
Лука хоче, щоб його читачі бачили, що Воскресіння − дійсне та реальне, а Божий план далі продовжується. Цей план та обіцянка тепер реалізуються в новій спільноті, яку Бог сформував з учнів, які походять з усіх народів. Ця нова спільнота повинна «озброїтися» усім необхідним, щоб завершити завдання до того часу, коли сповнення обітниці відбудеться в часі Парусії Христа.
Meditatio (розважання)
«І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. 51. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо». Тут ми чуємо про реалізацію певного етапу Божого задуму. Дивним чином, незважаючи на численні слова самого Ісуса про Його Страсті та Воскресіння, ніхто «не чув» того, про що Він говорив. Усі насправді були розгублені, що, звичайно, можна зрозуміти: Воскресіння вони сприймали як подію, яку Бог обіцяє в кінці історії, тоді Він дасть оновлені тіла всім спочилим праведникам, починаючи від Авраама, Ісака та Якова та закінчуючи останніми мучениками. Для сучасників Ісуса Воскресіння було широкомасштабною подією, і тому коли Він сам воскрес із мертвих, усі були дуже шоковані, адже ніхто не думав, що одна вбита людина може вийти з могили в оновленому тілі, при цьому у світі все залишиться так, як було.
Стривоженим учням Ісус показує Своє воскресле Тіло. У 1 Кор 15 Павло цілу главу присвячує цьому питанню. У юдейському світі І-го ст. воскресіння означало нове воплочене життя в новому Божому світі (життя після життя після смерті). В акті Нового Творіння, яким є Воскресіння, Бог творить новий вид матерії, непідвладний смерті. З Ісусом це відбулося відразу – Його нове Тіло було фактично трансформацією старого, яке не зазнало тління. Але для нас, чиї кістки зотліють після смерті, це буде як новий акт творіння, нове тіло буде належати до обох вимірів Божого світу − до небесного та земного (в кінці книги Одкровення читаємо, що небо і земля зливаються в одне ціле). Зараз ми маємо тільки земні тіла, які після смерті та загального воскресіння будуть подібні до Тіла Ісуса, яке може одночасно знаходитися як на небі, так і на землі.
Ісус благословляє Своїх учнів і возноситься на небеса. Благословення означає багатство Божих дарів, які Він може дати, а людина здатна прийняти. Небеса – божественний вимір сотвореного порядку (Бут 1:1; Пс 113:24; Мт 6:9), а земля – матеріальний, просторово-часовий світ. Слово «небо» часто шанобливо вказує на Бога (у Матея ми постійно читаємо «Царство Небесне»). Небеса, як правило, закриті від людських очей, інколи вони відкриваються, щоб явити людям божественний вимір звичайного життя (пор. напр. Од 1:4−5). Отож небеса – це реальність, в якій перебуває Бог та яка приготована для нас поза реальністю цього світу. Саме в цю реальність возноситься Ісус – тепер Він не «прив’язаний» до якоїсь однієї країни, а доступний у будь-якій точці світу. Вознесіння Ісуса – Божого Сина, який став Сином Людським і тепер у Тілі вознісся до Отця, також вказує на Божу перспективу для всіх людей: ми запрошені до участі в житті Пресвятої Трійці…
Oratio (молитва)
Ісусе, дякую Тобі за дар Нового Життя та відкриття Божої перспективи для всіх людей…
Contemplatio (споглядання)
Насправді закінчення Луки є відкритим закінченням. З очікування приходу Святого Духа Лука починає другий том своєї Історії спасіння (Діяння), де описує деталі життя і діяльності першої спільноти під Його проводом. Кінець цієї історії в Діяннях (поширення християнства від малого провінційного міста Єрусалима до сліпучої столиці імперії – Рима) підкреслює певність та безперервність Божого плану, до якого додається дуже конкретний досвід та переконаність, що Бог далі продовжує діяти. Звідси новою поставою учнів Ісуса є поклоніння, радість, благодарення Господа та готовність нести Добру Новину іншим. Лука хоче, щоб його читачі ідентифікували себе з учнями та апостолами Ісуса. Хоча з людської точки зору факт Воскресіння може спантеличувати, проте воно є реальним – у Божому задумі усе насправді відбувається «за планом та розкладом». Відтак Церква не може зволікати чи перебувати у «спокої», тому наше завдання − проникати у світ, щоб шукати загублених та опікуватися тими, що в потребі. Учні не можуть бути пасивними – вони повинні бути настільки живими та повними радості і вдячності, наскільки це випливає з досвіду зустрічі з Воскреслим Господом…
[1] Коментар, розважання та запрошення до споглядання тексту основані на: R. A. Culppeper The Gospel of Luke: Introduction. Commentary and Reflections, (The New Interpreter’s Bible Vol. IX), Nashville 1995, P. 483−491; J. Nolland. Luke (WBC 35 A – C), Vol. III / 1., B. M. Metzger, D. A. Hubbard, G. V. Barker, R. Martin (Eds.) Dallas 1989−1993, P. 1222−1229; T. Wright. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 299−302.
Щиро дякую за чудовий коментар.
Дякую, отче,за світло, яким наповнюєте душі наші.
Слава Ісусу Христу!
О. Юрій, дякую Вам за пояснення Божого Слова на сьогодні!
Вітаю зі святом Вознесіння Христового!
Про цю подію йде мова в сьогоднішньому біблійному фрагменті, а також в Мр.16:18-20 і в Діях 1: 4-11. Прочитавши, отримуємо повну картину славної події Вознесіння, яка зробила можливим Зіслання Святого Духа, як довершення місії Спасіння світу Ісусом Христом.
Написано у Лк.24:45, що перед Вознесінням Ісус відкрив Своїм учням розум, щоб вони розуміли Писання стосовно суті Його післанництва. Благословивши їх, Ісус почав возноситись… Читаємо, що учні «повернулися до Єрусалиму з великою радістю». Здавалось би, мали сумувати, адже після сорока днів перебування з Ісусом, прощалися з Ним, і можливо, надовго… Але ні, – вони раділи, бо відкрив Господь їм розум на духовне сприймання Його Слова.
Завдяки Вознесінню, і ми, як учні Христа, маємо причини, щоб жити в радості. Ісус вознісся на Небо,- щоб бути з нами аж до кінця віку; щоб приготувати для нас Небесні оселі; щоб могла виконатися Отча обітниця про вилиття Святого Духа на кожного, хто увірує і покається; щоб учні Христові, а, отже, і ми, зодягнувшись в силу Святого Духа, могли свідчити про Христа. І це є нашим головним покликанням! (Діі1:8).
— Господи, прославляємо Твоє славне Вознесіння!
Дай нам ласку впродовж цих дев‘яти днів перебувати на невпинній молитві, у хвалі і прославі Твого святого Імені, щоб кожний із нас пережив особисту П‘ятидесятницю!
Амінь.