28-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Вхід у Єрусалим та плач над містом (Лк 19:37–44)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«А як був близько вже до спуску з Оливної гори, уся громада Його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачила, 38. кажучи: “Благословен Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!”. 39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони Твоїм учням”. 40. Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння”. 41. І як наблизився і побачив місто, Він над ним заплакав, 42. кажучи: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! 43. Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; 44. вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин”».

Коментар до тексту

Цим уривком Лука підсумовує довгу подорож Ісуса до Єрусалима, розповідати про яку він почав ще у 9-й главі. Хронологічно це був третій рік прилюдного служіння Ісуса, який завершився Його розп’яттям.

Спочатку у віршах 37–40 читаємо про урочистий в’їзд Ісуса в Єрусалим, про який розповідають також інші євангелисти (Мт 21:1–9; 21:14–16; Мк 11:1–10; Йо 12:1–19). Саме ця подія стала першою з чотирьох безпосередніх причин розп’яття Ісуса. У чому ж була проблема? «Ісус вʼїхав у Святе Місто на ослі, оточений народом, який вигукував: “Осанна! Благословенне Царство отця нашого Давида!”. Отже, в’їхавши у місто, Ісус навмисно підкреслив зв’язок із Соломоном, сином Давида, який тисячу років тому так само сів на царського мула, коли його мали проголосити царем (1 Цар 1:32–40). Такий жест Ісуса також був відповіддю на давнє пророцтво про очікування смиренного та лагідного царя (Зах 9:9). Цим вчинком Ісус висловив надію на повернення сина Давида, а оточення, судячи з його реакції, саме так це і зрозуміло. За вигуками “Осанна!”, які вказують на Пс 117, стоїть віра в те, що той, хто входить до Храму “в ім’я Господнє”, − це не хто інший, як сам Давид, якому судилося стати царем і повелителем Ізраїлю (див. Пс 117:19–27 в арамейському парафразі). Ця подія однозначно вказує на те, що царем Ізраїлю був Ісус, а не кесар. Таким чином, від самого початку входу в Єрусалим Ісус позиціонує Себе противником римської влади»[1].

Далі вірші 41–44 описують плач Ісуса над Єрусалимом. Релігійні провідники Ізраїлю не почули і не захотіли зрозуміти послання Ісуса, а також місії свого народу для цілого світу. За кількадесят років вони піднімуть повстання проти Риму (66 р.), яке завершиться важкою поразкою та зруйнуванням Єрусалима (70-й р.). Розуміючи, як налаштований народ та до чого призведе прагнення війни, Ісус плаче над майбутньою долею Святого Міста, яке не захотіло вибрати дорогу миру, яку пропонував Ісус.

Meditatio (розважання)

«Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру!». Бог вибрав Ізраїль, щоб розв’язати проблему гріха, але замість розв’язки Ізраїль сам став частиною проблеми. На думку Н. Т. Райта, Ізраїль, слухаючи слова Ісуса, мусів зіштовхнутися із вражаючим фактом, який вказував, наскільки неправильно він розумів природу Царства. Ситуація вимагала цілком іншого підходу, основаного на дусі, а не букві Закону, підходу, який уможливлював би Ізраїлеві бути справді народом Божим за духом, а не тільки за назвою.

Райт вважає, що саме «Нагірна проповідь і є закликом до Ізраїлю бути істинним Ізраїлем. Заповіді Блаженств, якими євангелист Матей розпочинає цю проповідь, − це не просто таке собі духовне заохочення, але радикальний виклик для народу, який відповідальність, покладену на нього, замінив замилуванням власною винятковістю. Ці заповіді дуже легко звести до абстрактного значення та впасти в анахронізм. Та беручи до уваги слова про сіль та світло, історичного контексту уникнути важче, позаяк перед Ізраїлем було завдання бути сіллю землі та світлом світу, бути народом священників, рабом Господа, щоб слава Господня сягнула всіх кінців землі. Проте сіль забула своє призначення, а світло почало світити саме для себе. Місто на горі мало стати місцем, куди збираються всі народи, але ізраїльтяни зробили все, щоб і вони, і їхній Бог виглядали настільки непривабливо, наскільки це взагалі можливо. Ізраїль, який був покликаний стати маяком, оточив себе дзеркалами, які втримували світло. Він плекав почуття власної чистоти та винятковості і не розсіював темряву серед народів. Однак з приходом Ісуса Ізраїль отримав нагоду стати справжнім Ізраїлем і таким чином виконати своє призначення»^[2].

Провідники Ізраїлю не послухали Ісуса. Замість того, щоби бути світлом і сіллю, релігійна еліта підтримала політичне повстання 66 року, яке призвело до краху в 70-му, коли Єрусалим та Храм були зруйновані.

Припускаю, що хтось може спитати, що ж нам, християнам, робити з агресією та гібридною війною Росії проти нашої країни? Відповідь дуже проста – захищатися! Бо на нас нападають і при цьому брешуть, що «їх там немає»! Бо очільники нинішньої влади в Росії, називаючи себе християнами, дуже добре розуміють, що цинічно порушують Божі Заповіді. Це ж нібито не дикуни-язичники. Тому треба захищати наших дітей, жінок, матерів, старших та молодь. Бо ми є на своїй землі. Бо ми добре пам’ятаємо, якою є ціна російської окупації. Бо ми обстоюємо Богом дане нам право на вільне та гідне життя. Ісус сказав: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15:13). Ми не вважаємо себе кращими за інших і на ніщо не зазіхаємо, але хочемо реалізувати право на мирне життя і шукаємо справедливого миру, про який говорить Христос.

Розумію, що цей формат розважання не дає змоги достатньо розвинути цю тему, тому зацікавленим пропоную переглянути мою лекцію про пацифізм та ідею справедливої війни за посиланням: https://zhyty-slovom.com/prynahidni-dumky/lektsiia-pidstavyty-inshu-schoku-patsyfizm-ta-ideia-spravedlyvoi-viiny-o-iurii-shchurko/

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість бути дитиною Твого миру…

Contemplatio (споглядання)

Бути учнем Ісуса сьогодні – це жити у правді та справедливості, які ведуть до тривкого миру…

---

[1] Пояснення безпосередніх причин розп’яття взято з N. T. Wright,C. A. Evans. Jesus, The Final Days: What Really Happened.Westminster John Knox Press. Louisville Kentucky.– Kindle ed., Kindle location 87−133.

^[2] N. T. Wright, Jesus and the victory of God. London: Society for Promoting Christian Knowledge 1996, P. 287−292.