Lectio (читання)
«“Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати. 43. Горе вам, фарисеї, що любите перші місця в синагогах та привітання на майданах. 44. Горе вам, бо ви, як оті гроби непомітні, по яких люди зверху ходять і не знають того”. 45. Озвавсь тоді один із учителів Закону: “Учителю, кажучи це, ти й нас ображаєш”. 46. Він же відповів: “Горе й вам, учителям Закону, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкнетеся”».
Коментар до тексту
Цей уривок, як і читання двох попередніх днів, є частиною ширшого дискурсу про контроверсії між Ісусом та Його противниками – релігійними провідниками народу (Лк 11:14–54). Текст описує обід в домі якогось фарисея та містить спогад про одні з найбільш гострих слів Ісуса, спрямованих проти формалізму фарисеїв, у цілому Євангелії від Луки (пор., наприклад, подібні слова Ісуса в Матея 23). Ісус різко критикує духовних провідників Ізраїлю за їхнє лицемірство, ігнорування Божої справедливості, накладання на людей обов’язків («тягарів»), які самі ж провідники не виконують.
Meditatio (розважання)
«Та горе вам, фарисеї, бо ви даєте десятину з м’яти, рути та всякої городини, але занедбуєте правосуддя і любов Божу! І це треба було робити, і того не лишати». Зважаючи на гостру полеміку Ісуса з фарисеями, у читачів Євангелія витворюється негативне уявлення про фарисеїв загалом. Та фарисейський рух був позитивним явищем у юдаїзмі періоду Другого Храму. Фарисеї були нащадками хасидеїв – благочестивих юдеїв, які в часи язичницької реакції сирійської династії Селевкідів (представники однієї з чотирьох частин колишньої імперії Олександра Македонського) у ІІ ст. до Хр. боролися за чистоту своєї віри в єдиного Бога та всіляко опиралися асиміляції язичницькою культурою. У Біблійній історії цей період називають часом Макавейського повстання – розповіді про ці події читаємо в 1 та 2 книгах Макавеїв. Отже, період діяльності фарисеїв − це 150 р. до Хр. – близько 135 року християнської ери, коли вони стали частиною раввіністичного руху («равві» з єврейської на українську дослівно – «учитель»). У часи Ісуса в Ізраїлі було близько 6 000 фарисеїв.
Слово «фарисеї» у єврейській мові звучало як «перушім» (від кореня פרשׁ / prsh), що в перекладі на українську дослівно означає «відокремлені», тобто ці люди хотіли бути якнайдалі від усього того, що не є Боже. Вони вірили в призначеннянаперед, але говорили, що історія перебуває під Божественним контролем та визнавали свобідну волю людини. Також визнавали існування ангелів та приймали авторитет усного передання. Проте вважали, що суть релігії полягає в підпорядкуванні Законові – Божа милість дається тільки тим, хто зберігає Закон[1]. І це була найбільша проблема, бо виконати увесь Закон не міг ніхто, і тут починалося хитрування, лицемірство та казуїстика. Небажання прийняти навчання Христа про Божу милість, яка дарує спасіння всім, хто визнає у ній потребу, заганяла їх у моральні тупики.
«Юдейський Талмуд визнає, що фарисеї бували різними, далеко не завжди хорошими і добрими. Талмуд розрізняє сім видів фарисеїв, причому п’ять з них супроводжує глузливими епітетами. (1) У фарисея «почекай трохи» завжди напоготові привід не робити добру справу. (2) Були також «забиті» фарисеї: щоб не дивитися на жінок, вони закривали очі й забивалися, натикаючись на стіни. (3) Фарисеї «виставив плече» немовби клали добрі справи напоказ на плечі, щоб їх усі бачили. (4) Фарисеї «горбаті» ходили сутулившись, демонструючи своє смирення. (5) Фарисеї «ті, які вічно підраховують», постійно підраховували баланс своїх добрих і злих діл. (6) Фарисеї «богобоязливі» стояли у страсі і трепеті перед Богом. (7) Фарисеї «боголюбиві» − справжні сини Авраама і фарисеї істинні»[2].
Найбільший подвиг духовного життя полягає в беззастережному прийнятті Божої милості та прощення. Люди, які цього не розуміють, раніше чи пізніше стають «скрупулянтами» – у постійному страху виснажують себе намаганням виконати найменші, часто не дуже важливі дрібниці і з прикрістю констатують факт, що все виконати неможливо. Після гріхопадіння людина потребує Божого прощення та милості. Тому Ісус закликає нас вкладати зусилля в любов та правосуддя й остерігатися формалізму та поверховості, а коли нам бракує сил, просити милості та допомоги в Нього. Правильне духовне життя – це наші зусилля, спрямовані на прийняття Божої благодаті.
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй мені мудрість зосереджуватися у житті на найважливішому та благодать відповідно до цього жити…
Contemplatio (споглядання)
Якщо ми вміємо зосередитися в житті на найважливішому – любимо (служимо своїм ближнім) та чинимо справедливість (будуємо правильні стосунки з Богом і ближніми), тонапевно зможемо уникнути поверховості та формалізму…
[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 49–50.
[2] Там само. – С. 50–51.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! ? Дякую за роздуми!
Слава Ісусу Христу. Дякую, отче Юрію, за Боже Слово, за розважання. Як завжди дуже цікаво і корисно. Нехай Господь благословить Вас і Ваше служіння.