Від самого початку Об’явлення Бога в Старому Завіті, люди намагалися читати Його Слово та роздумувати над ним (пор. Вих 17:14; 24:4; Втор 31:9-13). Найчастіше ціллю такого читання було навернення життя осіб, які слухали це Слово (пор. 2 Цар 22:10-11; 23:1-3). Тексти Нового Завіту також містять багато свідчень про важливість практики читання Слова та роздумування над Ним (пор. Лк 4:14-30; 24:27-32,44; Мк 2:25; 10:3; Йо 5:37-47; Дії 8:26-40). Відтак у християнській традиції від самих початків читання та роздумування над Божим Словом, а також прийняття Святих Тайн, були найважливішими складовими духовного життя. З бігом часу постійна та тривала практика читання Слова в Церкві, а головно як частина духовної практики в монастирях, викристалізувалася в метод щоденного молитовного читання Святого Письма відомого під назвою Lectio Divivna (Лекціо Дівіна) – цей вислів у перекладі з латинської мови на українську дослівно означає «Божественне читання». Головною метою такої практики є навчитися слухати Боже Слово, Божий голос у Писанні й жити (а також бачити світ та події нашого життя) у відповідності з цим Словом. Крім того практика Lectio Divina поглиблює та увиразнює наше молитовне життя, яке перетворюється в живе спілкування з Богом.
Нижче коротко поясню в чому ж полягає та до чого призводить щоденна практика Lectio Divina.
І. ПРИГОТУВАННЯ. Це перший і дуже важливий етап. Насамперед потрібно вибрати текст до читання й відтак цей крок можна назвати вибором уривку.
– Вибір уривку.
Найлегше починати з читання та роздумів над Євангеліями. Для цього потрібно вибирати уривки, які містять у собі тематичну єдність, тобто мають початок та закінчення думки. Уривок можна вибрати самому – найчастіше поділ тексту сигналізує зміна: осіб, місця, часу, теми, мови (стилю і словника). В розповідних текстах межі визначають зміни: осіб, місця і часу розповіді. Якщо ж на початках є складно визначити межі уривку – тобто де починається та закінчується розповідь то можна скористатися поділом уривків для літургійних читань з молитовників, календарів чи показників у виданнях Святого Письма. Врешті, сучасні видання Біблії містять у собі поділи текстів, або на початку глави (Святе Письмо в перекладі о. І. Хоменка – т. зв. червона Василіанська Біблія), або ж позначують кожен уривок безпосередньо – як напр. у виданні Єрусалимської Біблії.
– Усвідомлення трьох рівнів Божого Слова.
Вибравши уривок, важливо усвідомлювати, що ми предстоїмо живому Божому Слову, через яке Господь зараз промовлятиме до мене. Це Боже Слово має як мінімум три дуже важливі рівні: інформація, експресія, виклик.
Інформація. Найчастіше ми сприймаємо Біблію саме на цьому рівні. Боже Слово інформує нас про факти, осіб чи якісь події. Часто вживається спеціальна мова, яку щоб зрозуміти, потрібно вживати словники чи коментарі.
Експресія. На другому рівні Боже Слово є завжди експресією – тобто вираженням якоїсь важливої думки. Кожен хто говорить – промовляє від себе. Це процес самовираження, виявлення почуттів, сповідь, відкриття себе та свого внутрішнього світу, оприлюднення «частинки себе». Виявлення Богом тайни Самого Себе та правди про людину. Відкриття факту ким людина є для Бога, а Бог для людини.
Заклик/ виклик. На третьому рівні Боже Слово є завжди закликом слухача до відповіді. Слово звернене до співрозмовника й спонукає до відповіді, діалогу, спілкування.
– Тиша. Молитва.
Усвідомивши глибину Слова (факт, що Слово має три рівні), яке збираємося читати – тобто слухати, далі, заспокоївшись та усамітнившись в серці, молимося до Святого Духа, Котрий натхнув Писання, щоб відкрив нам його значення. Цією молитвою, може бути і всім відома молитва «Царю Небесний» і просто спонтанна молитва своїми словами. Важливо також розуміти, що під тишею мається на увазі внутрішня тиша – не просто тиша зовні. Іншими словами, ми можемо робити розважання і в транспорті чи очікуючи когось у кафе, наприклад. Важливим є, однак, щоб у нашій голові відсунути набік усі думки, які нас можуть відволікати.
II. КРОКИ ПРАЦІ З ТЕКСТОМ СВЯТОГО ПИСЬМА:
1. Lectio (читання). У мирі читаю уривок Святого Письма і після прочитання зупиняю увагу на тій частині тексту, яка мене найбільше торкає, тобто привертає мою увагу. Це може бути слово, вислів, або й ціле речення чи навіть два. Для цього потрібно певне зосередження, осягнути яке допомагає етап приготування. Важливо не розчаровуватися – зосередження приходить з часом. Інколи просто потрібно бути терпеливим (-ою).
2. Meditatio (розважання). Зосередившись на тій частині тексту, котра привертає мою увагу, запитую себе: «Що через цей текст Господь говорить до мене сьогодні?». Дехто каже, що найкращим природнім прикладом розважання є корова – ця тварина спочатку пасе, а потім стоїть і пережовує (румигає) їжу. Потрібно спокійно роздумувати над текстом – саме в цей спосіб Бог дасть Своє Світло на події нашого життя.
3. Oratio (молитва): Після завершення розважання, молюся своїми словами, використовуючи текст, над яким робилося розважання.
ІІІ. ПЛОДИ ЧИТАННЯ, РОЗДУМІВ ТА МОЛИТВИ
Contemplatio (споглядання): намагаюся дивитися на своє життя через призму Божого Слова. Потрохи вчуся відчитувати Божі кроки у моєму житті. Починаю розпізнавати, як Боже провидіння провадить моїм життям. Споглядання не означає екстазу або «видінь», але вказує на поступове уподібнення людського погляду до Божественного погляду; здобуття духа подяки і співчуття, розрізнення духів та довготерпіння, миру і лагідності. Споглядання переходить в діяння.
Actio (діяння). Сьогодні та кожного дня живу Словом та у світлі Божого Слова, наслідуючи життя самого Ісуса Христа. Конкретно це включає дві важливі складові.
А. Свідчення (martiria). Єдине надійне свідчення особи – впровадження в життя того, що промовляємо устами. Автентичність слова виявляє життя. Я не розповідаю іншим про Слово, тобто не повчаю інших, але просто на щодень живу Словом, котре відкривається мені у Святому Письмі.
Б. Сопричастя – поєднання (communio). Життя у Світлі Божого Слова провадить до нового рівня стосунків та нового сприйняття дійсності. Це виявляється у глибшому поєднанні:
– З Богом. Означає звільнення від фальшивого образу Бога, що Він є нашим ворогом, що Він гнівається на нас і карає. Це усвідомлення Бога як абсолютної Любові. Прийняття Бога, який бере на Себе наші гріхи і вмирає за нас на хресті.
– З іншими людьми (ближніми). Через усвідомлення Бога як люблячого Отця приймаю інших людей, як братів і сестер.
– З собою. Йдеться про усвідомлення себе як Божої дитини – любленої і бажаної.
– З природою. З часом приходить усвідомлення землі і всього живого, як дару люблячого Отця, а не як моєї особистої власності. Означає – доглядати землю і піклуватися про все живе та ділити все з братами і сестрами.
