Тринадцятий тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Дивитися Божими очима (2 Кор 10:7–18)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми. 8. Бо якби я хвалився занадто нашою владою, що її нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився, 9. щоб не здавалося, що намагаюся листами вас налякати. 10. Листи його, мовляв, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його жалюгідна. 11. Такий нехай знає: які ми словом у листах неприсутніми, такі й будемо ділом присутніми. 12. Ми не відважуємося рівняти себе чи прирівнювати до деяких із тих, які самі себе поручають, та їм, які міряють самих себе на собі самих та прирівнюють самих себе до себе самих, бракує глузду. 13. Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але за мірою правила, що його Бог призначив як мірку, щоб аж до вас прибути. 14. Ми-бо не розтягаємося над міру, а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми ж таки й справді до вас прибули з Євангелією Христовою. 15. Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами за нашим правилом над міру 16. і звіщатимемо Євангелію ген поза вами, не хвалившися готовим на чужому полі. 17. А хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться. 18. Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той, кого Бог поручає».

Коментар до тексту

У цьому уривку св. Павло захищає свій апостольський авторитет. Деякі люди звинувачували його в тому, що він слабкий та нерішучий, а сильним та вольовим видається тільки у своїх листах. На жаль, вони не вміли правильно відчитати лагідність і доброту апостола, а сприймали це за малодушність. Проте, наслідуючи Христа (пор. Мт 11:29), Павло послуговувався своєю владою лише для морального збудування людей і завжди намагався уникати непотрібної критики. Сам Христос тільки в разі крайньої потреби говорив суворо (пор. Мт 23; Мр 11:15 і далі). Павло каже, що як апостол він має певні права щодо громади в Коринті, при цьому доводить, наскільки немудрими виявилися його опоненти, які намагалися хизуватися перед громадою (в. 12). Павло, натомість, стверджує, що його можна оцінити за чіткими критеріями (вв. 13–16): сферою діяльности, до якої покликав його Бог (навернення язичників: пор. Рим 11:13; Гал 2:7), і результатами, яких він досягнув у реалізації Божих завдань. Павло не хвалиться чужими здобутками, адже християнську громаду в Коринті заснував саме він, і тепер у нього тільки одне велике бажання – зміцнити віру коринтян, щоб він міг іти до інших земель звіщати Добру Новину. У кінці уривку Павло нагадує коринтянам, що всі успіхи треба приписувати Богові (вв. 17–18)[1].

Meditatio (розважання)

«Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми». Навернення людини до Христа − це не завжди кардинальна й остаточна зміна її поведінки. Звичайно, читаючи Новий Завіт та історію Церкви, можна зауважити дуже багато надихаючих прикладів разючої переміни життя осіб, які на своїй життєвій дорозі зустріли Христа. Проте частіше буває так, що людина потрохи доростає до розуміння євангельських істин, аж поки відважиться повністю довірити своє життя Богові.

Подібні речі можна спостерігати на прикладі духовного росту християнської громади в Коринті. Ця столиця римської провінції Ахаї була контрастним і складним містом, у якому проживали дуже різні люди: римські ветерани, загартовані в жорстоких війнах, які на схилі літ прагнули відпочинку в дуже приземленому розумінні цього слова; численні заможні язичники, які шанували багатство, статус, любили філософію та поважали риторів, що вміли красномовно доводити свої погляди; раби, які становили основну частину населення й були різного походження та соціального рівня життя; доволі помітну суспільну нішу заповнювали жреці і жриці багатоманітних культів, у яких вагоме місце відводилося культовій проституції. Серед цих людей новонавернений єврей Павло відважився довго й терпеливо (18 місяців) проголошувати Добру Новину про те, що через Страсті та Воскресіння єврейського Месії Ісуса Бог дарував спасіння всьому світові. Для цього культурно-ментального простору Євангеліє мало ефект бомби. Дехто вважав ці ідеї наївними, інші чули тільки те, що хотіли чути, ще інші ставилися вороже або ж вважали проповідь Павла маячнею.

Великим перешкодою для розвезеного й похітливого суспільства була як форма подачі Доброї Новини, так і сам проповідник. Так, Павло дуже добре знав єврейські Писання й непогано грецьку філософію та основи риторики, але для багатьох коринтян, які з дитинства звикли до філософських дебатів, проповідь Павла не тільки не була еталоном риторики, але й містила ідеї, цілком незрозумілі для грецького мислення (напр., про благість сотвореного світу, хресну смерть Божого Сина, воскресіння). Сам проповідник також не був пихатий та самовпевнений, а завойовував серця лагідністю та прикладом праці власними руками, що для заможних коринтян видавалося якоюсь дурістю. Коли пізніше до Коринта прийшли інші християнські вчителі, як-от Аполлос, численні противники Павла вирішили, що він не той провідник, який потрібен спільноті, тому треба було дуже багато зусиль з боку великого апостола, щоб християни Коринта змінили своє мислення: відійшли від людської філософії та різних світських уявлень про успіх і пішли за Христом (пор. Кол 2:8).

Oratio (молитва)

«Серце чисте створи в мені, о Боже, і дух стійкий (вірний, постійний, правий – נָ֜כ֗וֹן / nakon) віднови в нутрі моїм» (Пс 51:12).

Contemplatio (споглядання)

Одна з найбільших небезпек християнства полягає в тому, що люди, які не розуміють його суті, постійно пробують допасувати його до стандартів світу. Проте християнству не йдеться про зовнішній блиск, славу, багатство чи загалом те, що Йоан Богослов називає «пожадливістю тіла, пожадливістю очей і гординею життя» (1 Йо 2:16). Колись Господь мовив до пророка Самуїла: «Господь-бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце» (1 Сам 16:7). Пізніше Ісус сказав подібні слова: «Бог знає серця ваші, бо що в людей високе, осоружне Богові» (Лк 16:15). Бути учнем Ісуса, називатися християнином означає дивитися на світ Божими очима, намагатися подобатися Богові, а не людям (1 Сол 2:4), служити, а не панувати, прощати, а не мстити, завдяки власному смиренню підносити інших.

---

[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 174–176.