Lectio (читання)
«Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви у Господі є достовірним доказом мого апостольства. 3. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4. Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5. Хіба ми не маємо права водити (із собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні й Кифа? 6. Чи, може, один я і Варнава не маємо права не працювати? 7. Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо й не живиться молоком від стада? 8. Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й Закон не каже цього? 9. Та ж у Законі Мойсея написано: “Не зав’язуй рота волові, коли молотить”. Чи Бог турбується про волів? 10. Чи, може, ради нас говорить? Бо ж ради нас написано, що хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11. Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнемо ваше тілесне? 12. І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій».
Коментар до тексту
У восьмій главі Першого послання до Коринтян (1 Кор 8:1–13) Павло роздумував про християнську свободу та права. У наступній главі (1 Кор 9), до якої належить і сьогоднішній уривок, він розмірковує і говорить про свої права апостола. Для кращого розуміння цей фрагмент краще читати в контексті цілої глави. Павло наголошує, що як апостол він міг би претендувати на певні права (вв. 1–14), але, глибоко усвідомлюючи покликання, яке дав йому Бог, та з любови до всіх, кому мав би послужити, він повністю відмовився від цих прав (вв. 15–27). Уся глава, зокрема вв. 19–23, засвідчує справжню велич св. Павла, який, повністю присвятивши себе місії, «для всіх став усім» (в. 22), щоб урятувати якомога більше людей[1].
Meditatio (розважання)
«Однак ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій». Найвищою цінністю для Павла був Христос, тож проголошення Доброї Новини про Нього стало сенсом усього його життя. Слова апостола в Посланні до Филип’ян пояснюють дуже багато: «А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. 8. Ба більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради Якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати 9. й опинитися в Ньому не з праведністю моєю, що від Закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога, від віри; 10. щоб спізнати Його й силу Його Воскресіння, й участь у Його муках, уподібнюючись Йому у смерті, 11. аби якось осягнути воскресіння з мертвих. 12. Не те, щоб я осягнув уже мету чи був уже досконалим, але змагаю далі, чи не здобуду її, бо саме на те Христос Ісус і здобув мене» (Флп 3:7–12).
Ось чому апостол передусім думав про свої обов’язки, але майже ніколи не згадував про права, головно тоді, коли це могло б зашкодити проголошенню Євангелія. Трохи далі в цій же главі апостол каже: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок, і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9:16). У книзі Діянь апостолів Господь каже до переляканого учня Ананії, щоб той пішов до Павла, бо він відігрáє велику роль у поширенні Євангелія: «Іди, бо він для Мене вибране знаряддя, щоб занести Моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. 16. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє ім’я» (Ді 9:15–16). І справді, Павло виконав цю місію на 100 відсотків: ішов до всіх без винятку людей, без вагань долав десятки тисяч кілометрів пішки чи пропливав морем, зносив неймовірні страждання та стикався з найбільшими перешкодами, отож кращого «знаряддя» в Божих руках для поширення Доброї Новини годі уявити, але при цьому він смиренно писав: «Я почуваю себе боржником перед греками й чужинцями, розумними й неуками» (Рим 1:14).
Павло жив Христом, а Христос посідав найважливіше місце в його серці: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Трохи далі в цій главі апостол привідкриває свій внутрішній світ і чітко пояснює, чим він керувався у своїй діяльності: «Яка ж тоді для мене нагорода? – Та, що, проповідуючи Євангелію, я її викладаю даром, щоб не користуватися правом, яке з Євангелії маю» (1 Кор 9:18).
Oratio (молитва)
«Бо спас Єси життя моє від смерти, та й ноги мої, щоб я не спотикнувся, щоб перед Богом міг ходити у світлі живих» (Пс 56:14).
Contemplatio (споглядання)
Автор Послання до Євреїв пригадує: «Ісус Христос учора й сьогодні – Той Самий навіки» (Євр 13:8). Сьогодні Бог діє так само, як у біблійні часи. Сам Ісус сказав апостолам: «Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:20). Проте дві речі можуть не дозволити Богові діяти в нашому житті. Перша перешкода − це гріхи людини, які вона не хоче визнавати. Ще пророк Ісая казав: «Рука Господня не закоротка, щоб рятувати, і вухо його не глухе, щоб чути. 2. Ні! Це ваші беззаконня вас від Бога відлучили, ваші гріхи обличчя Його від вас закрили, щоб вас не чути» (Іс 59:1–2). Другою перешкодою може бути невідповідне свідчення тих, які, проголошуючи Євангелію, самі створюють перепони для її поширення. Цей текст Павла запрошує нас до щирого й наснаженого служіння, яке унеможливлює виникнення перешкод на дорозі Господа до сердець людей.
[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 78.
