Шостий тиждень після П’ятдесятниці. Cубота. Смуток з великої любови (Рим 9:1–5)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі. 2. Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці. 3. Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом; 4. вони – ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці; 5. їхні отці, з них і Христос тілом, Який над усім – Бог, благословенний повіки. Амінь».

Коментар до тексту

Цей короткий уривок розпочинає роздуми апостола Павла про те, чому попри вражаюче Боже діяння в Ісусі Христі Ізраїль у своїй переважній більшості все ж не прийняв свого Месії (Рим 9–11). Факт відкинення Христа дуже засмучував великого апостола народів, тому до останніх днів свого життя, прийшовши в нове місто, він починав проголошення Доброї Новини з місцевої синагоги. Святий Павло сподівався, що ті, які були спадкоємцями чудесних Божих обітниць, повинні перші довідатися, що вони сповнилися у Христі − Бозі, Який в Ісусі з Назарета став Месією Ізраїлю, а також Спасителем їхнім та цілого світу.

Meditatio (розважання)

«Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом». Ці слова апостола не можуть не вражати. Павло знав, як славно та вірно Бог діяв серед народу Ізраїлю впродовж Історії Спасіння. Павло виріс на розповідях про Божі обітниці та могутні діяння та, як і кожен єврей, очікував їхнього сповнення. Проте коли Бог сповнив усе обіцяне у Своєму Сині Ісусі Христі, Ізраїль не зумів розпізнати спасенну дію Бога, явлену через Страсті та Воскресіння Ісуса. Розп’яття Христа стало каменем спотикання, бо ніхто не міг уявити, що Бог може бути так близько до людини та є настільки з нею солідарний.

Ізраїль очікував на Месію-переможця, і Бог послав такого Месію, проте Його перемога мала далекосяжніші й масштабніші наслідки. Цим Месією став не просто відважний чоловік, а Сам Його Єдинородний Син, один зі Святої Тройці – Друга Особа Божа. В Ісусі Христі Бог настільки глибоко увійшов у нашу історію, що розум багатьох євреїв не потрафив це осмислити. Апостол Павло був одним із цього святого «залишку», який хоча й не відразу, але після особистої зустрічі з Ісусом прийняв цей Божий план і присвятив його проголошенню все своє життя до останньої миті, не залишивши для себе нічого.

Павло пережив вражаючий досвід Бога. Його свідчення в різних посланнях привідкривають таїнственну глибину його стосунків із Христом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Апостол був глибоко стурбований тим болючим фактом, що Ізраїль не прийняв свого Месії, тому називає себе «недоношеним», тобто «вирваним з лона, народженим передчасно» для нового життя у Христі, а переважна більшість сповідників юдаїзму до цього ще не доросла (1 Кор 15:8; грецьке поняття «ἔκτρωμα / ektroma», яке тут вживає Павло, позначує передчасно народжений плід).

Oratio (молитва)

«На Тебе Я був зданий від утроби, від материнського лона Ти Єси Бог Мій» (Пс 22:11).

Contemplatio (споглядання)

Досвід невимовної любови Бога, явленої в Ісусі Христі, спонукав Павла жити цією любов’ю щодо інших, а головно своїх земляків. Апостол усвідомив сповнення обітниць, які Господь дарував його предкам, але відмова Ізраїлю прийняти цей факт настільки засмутила апостола, що він говорить майже крамольні речі: він, як і Ісус (через розп’яття на Хресті і смерть), воліє пожертвувати собою задля спасіння свого народу. Наскільки я усвідомлюю Божу любов? Як ця любов зумовлює динаміку мого життя − плани, рішення та вчинки?