Lectio (читання)
«Воно не так, щоб Слово Боже не здійснилося: бо не всі ті, що від Ізраїля, – ізраїльтяни; 7. і не тому, що нащадки Авраама, – усі діти, але: “Від Ісаака назоветься твоє потомство”, 8. тобто не тілесні діти – то діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків. 9. Слово ж обітниці таке: “Цієї самої пори Я прийду, і буде син у Сари”. 10. Ба більше: Ревека зачала від одного ложа батька нашого Ісаака; 11. коли ж вони ще й не народились і нічого доброго чи злого не зробили, щоб постанова Божа була за вибором, 12. не від діл, але від Того, Який кличе, їй було сказано: “Старший молодшому буде служити!” 13. Як написано: “Якова полюбив Я, Ісава ж зненавидів”. 14. Що ж скажемо? Що Бог несправедливий? Зовсім ні! 15. Бо Він каже Мойсеєві: “Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджусь, над ким хочу змилосердитися”. 16. Отже, це не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує. 17. Письмо-бо каже фараонові: “Власне на те Я тебе поставив, щоб на тобі показати Мою силу і щоб по всій землі славилося Моє ім’я”. 18. Отож, кого Він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим. 19. Скажеш, отже, мені: “Чому ще хтось докоряє? Хто-бо спротивиться Його волі?”»
Коментар до тексту[1]
У Рим 1–4 апостол Павло пояснює, що людина сама собою не може бути праведною чи оправданою перед Богом, бо посідає наднищену гріхом людську природу. Оправдання людина отримує тільки як дар спасіння в Ісусі Христі, на який вона повинна відповісти вірою. Це оправдання / спасіння полягає в тому, що завдяки Страстям та Воскресінню Ісуса ми примирені з Богом (Рим 5) і звільнені від гріха (Рим 6) та прокляття Закону (Рим 7), щоб жити новим життям під проводом Святого Духа (Рим 8).
Тому далі в Рим 9–11 Павло розглядає проблему, як сталося так, що юдеї не прийняли свого Месію та не побачили в Ньому сповнення своїх Писань? Передусім апостол пояснює, що Бог обдумано вибрав Ізраїля і знав, що станеться в майбутньому (Рим 9:6–29). Павло відкидає навіть можливість думки, що коли Ізраїль не прийняв Євангелії, то це означає, що Бог потерпів поразку (вв. 6–11). Для кращого пояснення своєї позиції у вв. 10–13 апостол розрізняє Ізраїль «по плоті», тобто Ізраїль за етнічним походженням, та Ізраїль, який формується через реалізацію Божого вибору та Божих обітниць. Лише етнічна приналежність не означає, що особа має якості для прийняття обіцяного благословення чи успадкування Божих обітниць (вв. 7–9). Апостол наводить приклад із Бут 25:21–26: бути природним нащадком, навіть нащадком Ісаака, який народився через обітницю, не гарантує Божої прихильності чи вибору. Яків та Ісав були природними нащадками Авраама через Ісаака, але тільки Якова Бог вибрав для того, щоб через нього сповнити обітницю про майбутній народ (Бут 15:4–6). Проте вибравши Якова, а не Ісава, а тепер язичників, а не Ізраїля, Бог не є несправедливий. Він мудрий і суверенний Владика, Який усе провадить до передбаченої цілі, однак Його дороги не завжди зрозумілі для людини. Павло двічі цитує книгу Виходу (9:16; 33:19), щоб наголосити на Божому вільному виборі та праві виявляти милосердя або карати людей за їхні дії (в. 15). Усе це робиться для остаточного добра всіх людей.
Meditatio (розважання)
«Не тілесні діти – то діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків». У цьому вірші чуємо, що справжні діти Божі – це діти обітниці, які в Божому плані призначені на спасіння; люди, у житті яких Божі обітниці сповнюються в такий спосіб, що вони готові брати участь у їхньому сповненні, готові відкритися на Бога, довірити Йому своє життя. До галатів, які відкрилися на проповідь Доброї Новини, тобто до язичників, які вірою прийняли Євангеліє про Ісуса Христа, св. Павло пише: «Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці» (Гал 4:28).
У цьому ж Посланні до Галатів апостол каже: «Бо всі ви − сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27. Усі бо ви, що в Христа хрестилися, у Христа одягнулися. 28. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею» (Гал 3:26–29). Бог хоче, щоб усі люди усвідомлювали себе Його дітьми, були Його дітьми, жили так, як належить жити дітям Отця. Проте не всі вірять у Божу доброту, любов і милосердя, а часом, як колись Адам і Єва, схиляються до інших голосів (Бут 3) і віддаляються від Божого життя під впливом своєї гордині, сваволі та непослуху.
Незважаючи на все це, Бог хоче щедро обдарувати нас спасінням. Він не залишає людей у їхньому бунті напризволяще. Саме тому Господь запрошує нас зректися ілюзії власної самодостатності чи думок, що ми можемо спастися своєю побожністю або зусиллями, виконуючи Божий Закон, а натомість прийняти пропозицію Його щедрих дарів через віру: «Бо ж не через Закон була дана обітниця, зроблена Авраамові чи його потомству, що він буде спадкоємцем світу, але через оправдання віри, 14. бо коли спадкоємці ті, що в Законі, то віра не має сили й обітниця не має вартости» (Рим 4:13–14). Бог хоче, щоб ми дозволили Йому провадити нас до спасіння, дозволили Святому Духові керувати нашим життям і таким чином дали Богові можливість зреалізувати Його первісний задум, який має за мету щастя кожної людини.
Oratio (молитва)
«Господь лічитиме у списку народів: “І цей там народився”» (Пс 87:6).
Contemplatio (споглядання)
Cвятий Павло навчає «Усі-бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. 15. Бо ви не прийняли духа рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: “Авва! – Отче!” 16. Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі, 17. а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом з Ним, щоб разом з Ним і прославитися» (Рим 8:14–17). Павло заохочує нас усвідомити, що Бог через Свого Духа діє серед усіх людей доброї волі; діє не тільки серед євреїв – нащадків Авраама по плоті, але й серед тих, які готові наслідувати віру Авраама і які дозволяють Богові керувати їхнім життям.
[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 9:6–19.
Слава Ісусу Христу!
Дуже цікавий коментар, вияснює важливі духовні сторони людського життя і розуміння про призначення людини в Божих планах та постановах.
Господь називає людину – дитиною Божою, людина ж має визнати Бога – своїм Отцем, Батьком.І, на мою думку, це визнання – важливий момент у житті віруючої людини.
Щиро дякую отче за гарний коментар, який спонукає і до особистих роздумів про духовні речі.
Божої вам помочі у вашій праці!!!