П’ятий тиждень після Пасхи. Середа. Перша керигма Павла (Ді 13:13–24)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«А з Пафосу ті, що були з Павлом, пустилися на море й прибули в Пергу Памфілійську, але Йоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима. 14. Вони ж, пройшовши поза Пергію, прийшли в Антіохію Пісідійську і дня суботнього ввійшли до синагоги й посідали. 15. А після прочитання Закону та Пророків наставники синагоги послали їм сказати: “Мужі-брати, як маєте якесь слово втіхи для народу, скажіте”. 16. Устав тоді Павло й, давши знак рукою, мовив: “Мужі ізраїльські й ви, що боїтеся Бога, слухайте! 17. Бог цього народу, Ізраїлю, вибрав наших батьків і підняв угору цей народ під час його побуту в Єгипетській землі, і потужною рукою вивів їх із неї. 18. І сорок років годував у пустині; 19. вигубивши ж сім народів у землі Ханаанській, дав їм у спадщину їхню землю 20. майже по чотириста п’ятдесятьох роках. А після цього дав їм суддів аж до пророка Самуїла. 21. Потім вони домагалися царя, і Бог дав їм Саула, сина Кіша, мужа з покоління Веніямина: сорок років. 22. Та (Бог), відкинувши його, настановив їм царем Давида, якому так засвідчив: Я знайшов Давида, сина Єссея, чоловіка Мені до серця, що виконає всю Мою волю. 23. З його потомства, згідно з обітницею, Бог воздвиг Ізраїлеві Спасителя Ісуса 24. під час, коли Йоан перед Його приходом проповідував усьому ізраїльському народові хрещення покаяння».

Коментар до тексту

Цей уривок розповідає про Першу місіонерську подорож апостолів Павла та Варнави 47–48 рр. (Ді 13:1–14:28). Після відвідин острова Кіпр, на якому народився Варнава, апостоли вже без Йоана Марка (племінника Варнави та автора Євангелія, відомого як Євангеліє від Марка), який товаришував їм у місії на Кіпрі, перейшли до другої фази цієї місії – проголошення Доброї Новини в Малій Азії (територія сучасної Туреччини), а головно в Перзі Памфілійській (місто на південному узбережжі сучасної Туреччини) та Антіохії Пісідійській, розташованій приблизно 160 км на північ від Перги. Антіохія Пісідійська належала до стародавнього регіону Фригія і межувала з Пісідією. У цьому місті мешкала велика єврейська діаспора, до якої згодом долучилося багато неєвреїв, які захотіли покланятися Єдиному Богові, таких осіб називали «людьми, які бояться Бога / богобоязними» (в. 16). Як і в інших містах, Павло та Варнава увійшли спочатку до синагоги, де після прочитання уривків з Тори / Закону та Пророків їм як гостям надали слово. Відтак Павло, узявши провід у слові, виголосив присутнім свою першу велику проповідь, у якій зробив своєрідний синопсис / підсумок історії Ізраїлю та показав, як вона сповнюється в особі Ісуса Христа, а головно в Його Страстях та Воскресінні, після чого закликав до віри та покаяння. У цьому уривку маємо тільки початок цієї проповіді, тому для того, щоб мати повне уявлення про керигму (проголошення) Павла, її варто прочитати повністю (Ді 13:16–41).

Meditatio (розважання)

«З його потомства, згідно з обітницею, Бог воздвиг Ізраїлеві Спасителя Ісуса». У цьому вірші Павло хоче сказати, що прихід Ісуса Христа є сповненням обітниць, які Господь дав цареві Давидові, а перед тим патріархові Авраамові: «А як сповняться твої дні й ти спочинеш із твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство» (2 Сам 7:12); «“У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав Мого голосу”. 19. Тоді Авраам повернувся до своїх слуг, і вони підвелись та й пішли разом до Версавії. І там у Версавії Авраам оселився» (Бут 22:18–19).

До того, як Павло зустрів Ісуса, він знав, що є один Бог, Який вибрав один народ, щоб об’явити йому Свою волю, а тому цей народ має / сподівається на особливе майбутнє – воскресіння всіх померлих ізраїльтян. Після зустрічі з Ісусом Павло не перестав вірити в Бога своїх батьків − ні, він просто поглибив і краще усвідомив свою віру, переосмисливши її у тринітарних категоріях.

Апостол збагнув, що Бог є один, але в Трьох Особах, і це було неймовірним проривом для монотеїстичного мислення. У Першому посланні до Коринтян він пише: «Для нас, однак, є лиш один Бог, Отець, від Якого все і для Якого ми; і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього» (1 Кор 8:6). Друге послання до Коринтян Павло завершує словами: «Благодать Господа Ісуса Христа, і любов Бога, і причастя Святого Духа з усіма вами!» (2 Кор 13:13).

Так само Павло усвідомив, що Бог має не тільки один народ Ізраїлю, але любить усі народи, і Він дуже прагне, щоб через Ісуса Христа всі люди були об’єднані в одному тілі Церкви: «Тепер же в Христі Ісусі ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою. 14. Бо Він – наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, Своїм тілом, 15. скасував Закон заповідей у Своїх рішеннях на те, щоб із двох зробити в Собі одну нову людину, учинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому. 17. Він прийшов звістувати мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько, 18. бо через Нього одні й другі маємо доступ до Отця в однім Дусі» (Еф 2:13–18).

Павло також зрозумів важливу істину: те, на що надіявся Ізраїль, те, що Бог мав зробити для народу в кінці історії, Він уже почав робити через Христа для всіх людей у світі. Цей надзвичайний кінець прийшов в Ісусі Христі – у Ньому Господь об’явив Свою спасенну праведність (Рим 1:3–4; 3:21–26; 9:5; 15:8–9). Ісус помер як жертва за гріхи всіх (Рим 3:25; 8:3; 1 Кор 5:6) та визволив віруючих з-під влади темряви, щоб вони могли жити під Божим пануванням (Рим 5:20–21; Кол 1:13–14). Ісус переміг зло (Рим 8:37; Гал 1:4; 1 Кор 15:57; Кол 2:15), а Його Воскресіння стало початком загального воскресіння померлих (Рим 1:4; 8:39; 1 Кор 15:23; Кол 1:18). Небесна інтронізація Ісуса започаткувала співправління людини над всесвітом (Рим 8:34; 14:9; 1 Кор 15:20–28; Кол 3:1; Еф 1:20; 2:6)[1].

Oratio (молитва)

«Царство Твоє – усіх віків царство, і влада Твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх Своїх глаголах, Святий у всіх Своїх творіннях» (Пс 145:13).

Contemplatio (споглядання)

Павло жив Писанням. Зустрівши Ісуса Христа по дорозі до Дамаска, він усвідомив це Писання ще краще і глибше. Сьогодні ми, уже просвічені благодаттю Святого Духа, можемо заглиблюватися у Святе Писання, щоб у ньому черпати силу для життя та чимраз глибше усвідомлювати, наскільки ми цінні й дорогі для Бога, а також яким неймовірним є Його план для всіх людей. Зрештою, впустити світло Христа і Його Євангелії в будь-яку сферу нашого життя означає побачити все в цілком іншому світлі, і не тільки це все впорядкувати, а й подивитися на ту чи ту подію в ширшому контексті надзвичайного Божого плану для світу.

---

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 388.