Lectio (читання)
«Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб 24. і, віддавши подяку, розламав і сказав: “Це Моє Тіло, воно за вас дається. Це робіть на Мій спомин”. 25. Так само й чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша – Новий Завіт у Моїй Крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на Мій спомин”. 26. Бо кожного разу, як їсте Хліб цей і п’єте цю Чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде. 27. Тому, хто буде їсти Хліб або пити Чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. 28. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей Хліб і п’є цю Чашу. 29. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є. 30. Ось чому у вас багато недужих та хворих, а чимало й умирають. 31. Якби ми самі себе осуджували, то нас би не судили. 32. Коли ж Господь нас судить, Він нас тим поправляє, щоб не були ми засуджені зо світом».
Коментар до тексту
Для кращого розуміння цей текст варто читати в ширшому контексті, починаючи від 1 Кор 11:17. На самих початках християни зустрічалися в перший день після суботи (у неділю), щоб згідно із заповіддю Ісуса чинити спомин Його Страстей, Смерті та Воскресіння. Цей обряд мав характер подяки (євхаристії), передбачав спільне читання Святого Письма й повторював перетворення хліба й вина, яке учинив Ісус на Тайній Вечері, а також спільну трапезу на честь Господа – т. зв. «агапе». Спільні трапези, які випереджували Євхаристію або ж відбувалися після неї, були виявом християнського обов’язку єдності та солідарності. Святий Павло відзначає, що будь-яка неналежна поведінка під час цих учт або ж у часі святкування Євхаристії є профанацією Тіла і Крові Господа. Апостол закликає християн Коринта пам’ятати, що, приймаючи Євахристійне Тіло і Кров Христа, вони єднаються зі своїм Господом, реально присутнім серед них[1]. Вірші 23–25 − це хронологічно найраніше записаний текст про святкування Євхаристії в Новому Завіті. Ці слова акцентують на жертві Ісуса та Його заповіді чинити цей обряд на спомин про Нього. Єдиний правильний спосіб святкування Євахаристії (в. 27) − той, який відповідає намірам Самого Ісуса й узгоджується із заповіддю чинити це священнодійство у відповідному дусі. Недостойне споживання Євхаристії, а при цьому нерозуміння значення смерті Ісуса, кладе на особу вину за Тіло і Кров Господню. Приступати до Євхаристії треба тільки після ретельного іспиту сумління, бо ж ідеться про Тіло Самого Господа (в. 28). Неналежне прийняття Євхаристії тягне за собою суд – хвороби і навіть смерть (вв. 29–32), які є виявом Божої турботи про людину, щоб вона цілком не занапастила свою душу[2].
Meditatio (розважання)
«Бо кожного разу, як їсте Хліб цей і п’єте цю Чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде». Наше спасіння й нове життя у Господі має свою ціну – смерть Ісуса Христа. У Євангелії від Йоана Ісус каже: «“Я – Хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей Хліб їстиме, житиме повіки. І Хліб, що Його Я дам, − це Тіло Моє за життя світу”. 52. Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: “Як Отой може нам Своє Тіло дати їсти?” 53. А Ісус їм: “Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете Тіла Чоловічого Сина й не питимете Його Крові, не матимете життя в собі”» (Йо 6:51–53).
«Воскреслий цілковито даний нам у Євхаристії, яка, отже, є поживою воскресіння. Євхаристійне Тіло – це тіло історичного Ісуса, а також і Воскреслого Христа. Це тіло немовляти у яслах; тіло, що страждає на хресті, – адже хліб “переломлений”, а кров “пролита”; це також тіло воскресле і прославлене. І коли кажуть “тіло”, слід розуміти “цілу людську природу”. Після воскресіння й вознесіння ця людська природа Бога охоплює світ і таємно його переображує. Треба було, щоби Бог, ставши людиною, прийняв у Себе всю нашу скінченність, увесь наш стан відокремлення і смерті, аби сповнити все Своїм світлом. Євхаристія передає нам саме це людство і це творіння як обожені; ці перетворені хліб і вино, це прославлене Тіло, що навіки носить сліди Страстей.
Григорій Нисський першим спробував висвітлити це, згадавши, що тіло Слова живилося хлібом, а отже, хліб може й тепер поєднуватися з Тілом Слова і бути ним засвоєним. І не так ми споживаємо цей обожений хліб, як ми є спожитими ним. “Євхаристія перетворює вірних на неї саму”, – казав Максим Ісповідник.
Євхаристія вимагає пригадування (анамнези) всієї Історії Спасіння, наново осягненої у своєму осерді – життєдайному пасхальному хресті. Ці події, вписані в “пам’яті” Бога, “пам’ять” Церкви робить тепер наявними, дійсними, дієвими»[3].
Oratio (молитва)
«Спробуйте й подивіться, Який добрий Господь. Блаженний, хто до Нього прибігає» (Пс 34:9).
Contemplatio (споглядання)
«Євхаристія провіщає Парусію – повернення Христа, чи, радше, повернення світу до Христа. Отже, Євхаристія цілковито спрямована на остаточне завершення. Тому арамейське Мараната – “Прийди, Господи!” – було особливою євхаристійною молитвою в ранній Церкві. Церква молила про це Бога від перших століть і сподівалася на це в кожному святкуванні Євхаристії. “Дідахе” навчає молитви: “Хай прийде Господь і пройде світ”; хай пройде світ як ілюзія і смерть, натомість цілком добре творіння здобуде повноту, коли Бог стане “всім у всьому”. Отже, Євхаристія утворює Церкву в народі Виходу на шляху до Царства й уже живить його остаточною “манною”, “манною” вічності…»[4].
[1] Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2503–2504.
[2] M. T. Getty, C. Osiek, Paul and His Writings, In The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1615–1616.
[3] О. Клеман. Джерела ранньохристиянської містики: тексти і коментарі / перкл. з франц., гр. і лат. (Витоки християнства, 6: Дослідження 4). Львів: Український католицький університет 2020. С. 113–118.
[4] Там само. – С. 120.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!
Дякую