Lectio (читання)
«Христос же, з’явившись як Архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший Намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, 12. і не з кров’ю козлів та телят, але з власною Кров’ю, увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. 13. Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, 14. то скільки більше Кров Христа, Який Духом вічним приніс Себе Самого Богові непорочним, очистить наше сумління від мертвих діл на служіння Богові Живому!»
Коментар до тексту[1]
У цьому уривку св. Павло доводить, у чому полягає абсолютна перевага Христа над усіма старозавітними інституціями. Жертви Старого Закону обіцяли лише тимчасову користь, а відкупительна жертва Христа, принесена раз і назавжди, уможливила «майбутні блага», тобто небесні та вічні, характерні для месіанської епохи, – благодать, що освячує, і вхід до неба. Як і первосвященник у День Покути (Лев 16), Христос раз і назавжди увійшов у Святеє Святих через завісу, і це святилище − небесне, воно «більше й досконаліше» та не створене людьми (пор. Євр 8:2). Христос пройшов небеса аж до самої присутності Отця (пор. Євр 7:26) і возсів на небі праворуч Нього (пор. Євр 8:1).
Багато Отців Церкви та сучасних богословів вбачають у вислові «через більший і досконаліший Намет» натяк на священну людську природу нашого Господа та безсіменне зачаття в лоні Діви Марії, тобто «зроблене не людською рукою». Намет чи Скинія – це Тіло нашого Господа, «у Ньому бо враз із людською природою живе вся повнота Божества» (Кол 2:9). Слова «через більший і досконаліший Намет» можна також розуміти як посилання на небо у значенні більшої і досконалішої святині. У будь-якому разі, чи то проходячи через небо, чи через Своє найсвятіше Тіло, Христос осягнув відкуплення, принісши в жертву власну Кров. Жертвоприношення Христа має не тимчасову цінність, як жертвоприношення крові тварин, яка проливалася щороку, коли священник входив у Святая Святих, − Ісус забезпечив вічне відкуплення. За старозавітним Законом, євреї очищалися кров’ю принесених у жертву тварин від культової нечистоти, яка не дозволяла їм брати участь у літургії, а Кров Христа робить набагато більше − очищає людину від її гріхів.
Meditatio (розважання)
«То скільки більше Кров Христа, Який Духом вічним приніс Себе Самого Богові непорочним, очистить наше сумління від мертвих діл на служіння Богові Живому!» Апостол Павло стверджує, що Ісус діяв у Святому Дусі, інакше кажучи, був ведений та спонукуваний Святим Духом. Усе, що відбулося, мало також дві інші важливі причини – любов до Бога та любов до людей.
Святий Йоан Павло ІІ наголошує на присутності та участі Святого Духа у відкупительній жертві Воплоченого Слова: «У жертві Сина Чоловічого Святий Дух так само присутній і так само діє, як Він діяв у зачатті Ісуса, у Його приході у світ, у Його укритому житті та прилюдному служінні. Згідно з листом до Євреїв, на шляху Свого «переходу» до Отця через Гетсиманію та Голготу Ісус Христос у повноті Своєї людськості повністю відкрив Себе на дію Святого Духа, Який через страждання уможливив вилитися джерелу спасенної любові» (Dominum et Vivificantem, 40).
Можливо також, що вислів «Духом вічним» − це більш загальна вказівка на Божество, присутнє у Христі, тобто Він, будучи Богом і людиною, приніс Себе як незаплямовану жертву, і тому ця жертва була безмежно ефективною. Отже, як говорить Пій XII, Христос «невпинно діяв у молитві та самопожертві для спасіння душ, поки, висячи на хресті, не віддав Себе в непорочну жертву Богові, щоб очистити нашу совість і звільнити її від мертвих звичаїв та зробити нас здатними служити Живому Богові. У такий спосіб людство було врятоване з дороги погибелі і знову скероване на шлях до Бога, Якому тепер має віддавати належну славу, співпрацюючи з Ним для зростання у святості, яка випливає з Крові непорочного Агнця» (Mediator Dei, 1).
Oratio (молитва)
«Навчи мене творити Твою волю, бо Ти Бог мій. Хай Дух Твій добрий мене веде по землі рівній» (Пс 143:10).
Contemplatio (споглядання)
У Посланні до Римлян св. Павло пише: «Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне, ті ж, що за духом, – про духове. 6. Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа – до життя і миру, 7. тому що прагнення тіла вороже Богові, бо не кориться Законові Божому, та й не може. 8. Тілесні не можуть подобатись Богові. 9. Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить. 10. А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. 11. І коли Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, що живе у вас» (Рим 8:5–11). Від того, яким є наш зв’язок із Христом, залежить наше життя або смерть. Так само можна сказати про наше майбутнє, виходячи з того факту, що або хто нами керує: якщо тілесними пристрастями, тоді наша перспектива дуже сумна, якщо ж нас наповнює і провадить Святий Дух, ми вже перебуваємо в Бозі, і смерть для нас не страшна.
[1] Думки в коментарі до тексту та розважанні взято з The Navarre Bible. The Letter to the Hebrews. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 94–97.
Прийди Святий Духу до мене!