32-га неділя після П’ятдесятниці. Усвідомлення Божого милосердя (1 Тим 1:15–17)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«Вірне це слово й повного довір’я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший. 16. Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю Свою довготерпеливість на приклад тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя. 17. Цареві ж віків, нетлінному, невидимому, єдиному Богові честь і слава на віки вічні! Амінь».

Коментар до тексту

Перше послання до Тимотея − одне із т. зв. пастирських листів великого апостола Павла, яким він звертається до свого учня Тимотея – сина єврейки Евніки (2 Тим 1:5) та батька грека (Ді 16:1–3). Тимотей приєднався до Павла під час Другої місійної подорожі між 49 і 53 роками (Ді 15:36 – 18:23) та разом із ним провадив місіонерську діяльність в Малій Азії (територія сучасної Туреччини), аж поки Павло не призначив його єпископом в Ефесі. Пишучи листа до Тимотея, апостол хоче допомогти йому впорядкувати церковне життя та протистояти єресям, тому на початку пригадує своєму молодому товаришеві, що спонукало його самого до служіння Євангелії, а це − безмежне Боже милосердя, за яке Бог достойний постійного поклоніння. Павло хоче, щоб пам’ять про Боже милосердя допомагала і Тимотеєві в його служінні.

Meditatio (розважання)

«Але я був на те помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першім показав усю Свою довготерпеливість на приклад тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя». Однією з унікальних характеристик постаті Павла є глибоке усвідомлення, як багато він отримав в Ісусі Христі. Зрештою, не тільки він, але кожна людина завдяки жертовній любові Христа удостоїлася дару вічного життя. Проте, на відміну від Павла, більшість із нас не так глибоко це усвідомлює, бо тоді у відповідь, на знак вдячності, ми горіли б такою ж ревністю, яку мав великий апостол народів.

Св. Павло зрозумів, що його насильницькі дії, спрямовані проти послідовників Ісуса, заслуговували на покарання, але Бог натомість виявив йому Своє милосердя: «Дяку складаю Тому, Хто мені дав силу, − Христові Ісусові, Господеві нашому, бо Він визнав мене вірним, поставивши на службу, 13. мене, що спершу був блюзніром, гонителем і знущателем, але мене помилувано, бо я, не відаючи, діяв у невірстві. 14. Благодать же Господа нашого надмірно вилилась на мене з вірою і любов’ю, що в Христі Ісусі» (1 Тим 1:12–14).

Згадавши про появу Воскреслого Ісуса Христа усім апостолам, св. Павло пише: «А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені, 9. бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10. Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна, бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1 Кор 15:8–10). Зауважимо, він називає себе недоношеним. Грецьке поняття «ἔκτρωμα / ektroma» позначує народження, яке стається перед нормальним часом. Цим Павло хоче сказати, що в час, коли його народ, як виявилося, не дозрів до прийняття Месії, він був немовби вирваний з лона юдаїзму Божою благодаттю й поставлений перед фактом Воскресіння Христа – Божого Сина, Який полюбив його і видав Себе за нього (Гал 2:20). Саме це Боже милосердя стало причиною навернення Павла та мотивувало його до подальшого ревного служіння. Пізніше апостол міг писати: «Ось чому, мавши це служіння як помилувані, ми не втрачаємо відваги» (2 Кор 4:1).

Oratio (молитва)

«Велике бо до нас Його милосердя, і вірність Господа повіки. Алилуя!» (Пс 117:2).

Contemplatio (споглядання)

Інтенсивність нашого духовного життя залежить від усвідомлення, що Бог зробив нам в Ісусі Христі, та нашої відповіді вдячності вірою і любов’ю «за Його дар несказанний» (2 Кор 9:15).