34-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Віра Авраама та Сари (Євр 11:8, 11–16)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у спадщину, і пішов, не знаючи, куди йде… 11. Вірою і сама Сара дістала силу прийняти насіння, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним Того, Хто дав обітницю. 12. Тож від одного, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа. 13. У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони “чужинці на землі й захожі”. 14. А ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15. І якби вони пам’ятали про ту, з якої вийшли, мали б час повернутися. 16. Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо Він їм приготував місто».

Коментар до тексту

Цей уривок − частина глави (Євр 11), повністю присвяченої темі віри. Іноді цю главу називають «галереєю слави Нового Завіту». Вірші 8, 11–12 зосереджені на постатях патріархів ізраїльського народу Авраама та Сари, які виявили подиву гідний послух Богові, тому Він зробив у їхньому житті речі, абсолютно неможливі з людського погляду. Вірші 13–16 містять осмислення феномена віри патріархів. Автор послання демонструє, що патріархи бажали чогось більшого, ніж просто нового місця, де б вони могли осісти. У цих віршах відчувається відлуння важливої для біблійного богослов’я теми «відпочинку», наявної, зокрема, у Пс 95 та Євр 4, а також помітне впровадження теми Небесного Єрусалима, яка повніше розвиватиметься у Євр 12:18–24[1].

Meditatio (розважання)

«Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому й Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо Він їм приготував місто». Ці слова виражають найвищу похвалу, про яку тільки може мріяти людина, – Бог не соромиться згаданих у тексті людей віри. Авраам і Сара, про яких поза біблійними текстами немає жодних згадок в історії, у Божих очах отримують найвище визнання. Велич духовного подвигу двох перестарілих людей настільки промовиста, що автор послання доволі сміливо, під натхненням Святого Духа, дає оцінку патріархам від імені Самого Бога.

Причина проста, і вона лаконічно представлена у першій частині цього вірша – «вони тепер кращої бажають, тобто небесної». Авраам і Сара не плили за течією і не були подібними до людей свого, вже похилого, віку. Зазвичай особи, коли їм ближче до сотні, ніж до п’ятдесятки, перестають мріяти і воліють уже якогось відносного спокою. Та ці двоє жили чимось більшим. У їхньому серці був якийсь тонкий духовний камертон, на якому Святий Дух раптовими ритмами почав утілювати величну симфонію спасіння світу.

Коли Бог покликав Авраама, він повірив Богові і просто пішов – без вагань і торгів, уточнень і перепитувань. Напевно, він міг так відповісти, бо знав, що матиме підтримку Сари, а не мусітиме починати складну тему здалека. Щось у цих двох було такого, що дало змогу саме через них почати найбільш неймовірну історію, яка змінила світ і накреслила для нього таке майбутнє, яке жодна людина не могла собі навіть уявити. Св. Павло каже, що вони бажали чогось кращого – небесного, тобто тої реальності, яка сягає поза обрій людських мрій і торкається чогось, що в цьому світі можемо переживати тільки серцем і духом…

Oratio (молитва)

«Але я завжди був з Тобою: Ти взяв мене за праву руку. 24. Ти радою Твоєю мене вестимеш і потім приймеш мене у славу. 25. Кого, крім Тебе, мав я на небі? І коли я з Тобою, нічого на землі не хочу» (Пс 73:23–25).

Contemplatio (споглядання)

Приклад Авраама й Сари показує, що ні наше місце народження, ні вік, ні стать чи соціальний статус не важливі, а єдине, що має значення, − це наш внутрішній світ, відкритий або закритий на подув Святого Духа. Має значення камертон нашої душі, налаштований на голос і поклик Бога. Має значення, врешті-решт, наш внутрішній вік, а також здатність на ризик віри, готовність відповісти на голос Бога і піти з довірою за Ним, не знаючи куди…

---

[1] H. W. Attridge, Hebrews. In J. L. Mays. Harper’s Bible Commentary. Harper & Row, Publishers, San Francisco 1988, P. 1269–1270.