Lectio (читання)
«Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? 15. Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, 16. і хто-небудь із вас до них скаже: “Ідіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь”, і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? 17. Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі. 18. Та хто-небудь скаже: “Ти маєш віру, а я маю діла. Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру”. 19. Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують та тремтять. 20. Хочеш знати, безглуздий чоловіче, що віра без діл не приносить плоду? 21. Авраам, наш батько, чи не ділами виявився праведним, коли був приніс на жертовник Ісаака, свого сина? 22. Бачиш, що віра співдіяла з його ділами, і його віра удосконалилася ділами. 23. Так здійснилося Писання, яке каже: “Авраам повірив Богові, і це зараховано йому за праведність”, і він був названий приятелем Божим. 24. Ви бачите, що чоловік оправдується ділами, не тільки вірою. 25. Так само й Рахав, блудниця, чи ж не ділами оправдалася, прийнявши посланців і випустивши їх іншим шляхом? 26. Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва».
Коментар до тексту[1]
Часто цей текст наводять як приклад заперечення навчання апостола Павла про оправдання вірою: «Людина оправдується не ділами Закону, а через віру в Ісуса Христа» (Гал 2:16); «Чоловік оправдується вірою, без діл Закону» (Рим 3:28). На перший погляд може видатися, що апостол Яків говорить цілком протилежне: «Віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як 2:17); «Чоловік оправдується ділами, не тільки вірою» (2:24). Та насправді тут немає суперечностей, позаяк обидва апостоли наводять свої аргументи про оправдання в цілком інших контекстах і звертаються до різних адресатів.
Св. Павло, полемізуючи з т. зв. «юдействуючими», стверджує, що людина не може сама себе спасти, просто виконуючи заповіді Тори – Закону (практикувати обрізання, ритуальні омивання та вживати тільки кошерну їжу тощо). Людина спасається Божою благодаттю завдяки вірі в Ісуса Христа.
Натомість св. Яків звертається до геленістичних моралізуючих філософів і наголошує на тому, що існує істотна відмінність між мовою-словами та ділами-діями (Epictetus II.1.31; II.9.21; III.22.9; Dio Oration 35.2). Інакше кажучи, Яків осуджує лише словесне визнання віри, яке не може проявитися в конкретній поведінці. Тому апостол Павло, заявляючи, що «віра чинна любов’ю» (Гал 5:6), насправді згідний з апостолом Яковом, бо сам чітко стверджує, що Бог судить людей на основі їхніх «діл» (Рим 2:6–8). Як для Павла, так і для Якова важлива чинна / дієва віра.
Meditatio (розважання)
«Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва». Це твердження апостола Якова має відображення у всіх без винятку листах апостола Павла. У кожному з них після догматичної частини, у якій апостол завжди демонструє, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі, завжди йде паренетична частина, де Павло закликає своїх адресатів жити життям нового творіння завдяки тій благодаті, яку вони отримали у Христі. Наприклад, Павло каже: «Як, отже, ви прийняли Господа Ісуса Христа, так у Ньому перебувайте; 7. вкорінені в Ньому, збудовані на Ньому і зміцнені в тій вірі, якої ви навчились, поступаючи в ній наперед з подякою» (Кол 2:6–7); «Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені, − те чиніте, і Бог миру буде з вами» (Флп 4:9).
Навіть удаючись до дуже глибокого богословствування, як-от коли апостол Павло цитує ранній христологічний гимн про кенозис (умалення, приниження задля нас) Христа у Флп 2:5–11, він заохочує филипʼян наслідувати Ісуса в щоденному житті: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. 6. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, 7. а применшив Себе Самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини…».
Після двох доктринальних розділів у Гал 3–4, у яких Павло навчає про оправдання вірою, щоб хтось не подумав, що така позиція допускає байдужність до моральних питань, апостол завершує лист практичними висновками (Гал 5:1–6:18). Говорячи про «віру, чинну любов’ю» (Гал 5:6), св. Павло має на увазі конкретне християнське служіння, а не просто якісь сентименти чи емоції.
Проблема належного співвідношення віри та діл заторкується і в посланнях апостола Йоана. Деякі лжевчителі, ймовірно гностики, вважали, що спасіння сталося самим приходом Сина Божого у світ, а земне життя Ісуса не має значення ні для спасіння, ні як зразок для наслідування. Вони хвалилися своїм богоспілкуванням і богопізнанням, а самі ходили в темряві, не дотримувалися заповідей (1 Йо 1:6; 2:4) та не бачили своєї гріховності (1 Йо 1:8, 10; 3:4–6). Ця моральна позиція могла бути пов’язана з їхньою христологією, якщо вони, заперечуючи значення діл, учинених Сином Божим після втілення, заперечували і значення того, що самі робили у плоті, ставши дітьми Божими через віру. На думку Йоана, справжні діти Божі уникають гріха (1 Йо 3:9–10; 5:18), живучи праведно й дотримуючись заповідей, особливо заповіді любити своїх співбратів християн (1 Йо 3:11, 23; 2 Йо 5). Діти Божі повинні жити в чистоті та любові, тобто так, як жив Ісус, Син Божий (1 Йо 2:6, 3:3, 7; 4:10–11).
Oratio (молитва)
«Дай мені вранці відчути Твою милість, бо я на Тебе покладаюсь. Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити, до Тебе бо підношу мою душу» (Пс 143:8).
Contemplatio (споглядання)
Нашу віру найкраще пояснюють наші діла. Св. Франциск, посилаючи своїх учнів на проповідь, заохочував їх свідчити Христа найрізноманітнішими способами та казав, що якщо вони використають усі засоби, тоді можуть це робити також і словами…
[1] Коментар до тексту оснований на L. T. Johnson, T. C. Penner. The writings of the New Testament: An interpretation (Rev. ed.) Minneapolis: Fortress Press 1999, P. 508.
Дуже дякую
Христос народився! Дякую за Вашу працю! ?