24-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Приклад любові солунян (1 Сол 3:9–13)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Яку подяку можемо віддати Господеві за всю радість, якою ви нас врадували перед нашим Богом? 10. Ніч і день якнайревніше молимося, щоб побачити обличчя ваше та доповнити те, чого бракує вашій вірі. 11. Нехай же сам Бог і Отець наш та Господь наш Ісус вирівняє нашу до вас дорогу! 12. А вас нехай Господь примножить і наповнить любов’ю один до одного й до всіх такою самою, яку й ми маємо до вас, 13. щоб Він зміцнив ваші серця бездоганними у святості перед Богом і Отцем нашим за Дня приходу Господа нашого Ісуса з усіма Його святими».

Коментар до тексту

У цьому уривку Павло висловлює подяку солунянам (вв. 9–10) та підносить до Господа заступницьку молитву за них (вв. 11–13). Багато екзегетів звертає увагу на те, що хоча подяка у вв. 9–10 формально вже третя в цьому листі (після 1:2–5 та 2:13), увесь текст 1:2–3:10 − це розгорнута вдячність апостола за віру, любов, надію, терпеливість серед переслідування та місію солунян. Ця остання увиразнена подяка у в. 9 містить риторичне запитання, і це вказує на те, що жодні слова не можуть передати теплих почуттів апостола у ставленні до солунян. Павло доповнює подяку молитвою. У в. 10 стверджує, що він та його співробітники постійно моляться, аби знову побачити солунян і послужити їм для їхнього духовного зростання. У вв. 11–13 міститься благословення і сама молитва, у якій Павло просить, щоби Господь очистив дорогу для нього та його співробітників до Солуня, примножив любов солунян та зміцнив їхні серця. Тут бачимо велику відповідальність Павла за засновану ним громаду, теплі стосунки між наставником і вірними, бажання постійного контакту для зростання у вірі та розвитку спільноти[1].

Meditatio (розважання)[2]

«А вас нехай Господь примножить і наповнить любов’ю один до одного й до всіх такою самою, яку й ми маємо до вас». Павло неодноразово повторював солунянам, що Бог їх любить: «Знаючи, люблені Богом брати, про ваше вибрання» (1 Сол 1:4); «А щодо нас, то ми за вас, брати, улюблені Господом, повинні завжди дякувати Богові, що Бог вибрав вас від початку, щоб ви спаслися освяченням Духа і вірою в правду… Нехай же сам Господь наш Ісус Христос і Бог, Отець наш, що полюбив нас і дав нам у Своїй благодаті втіху вічну й добру надію, 17. врадує серця ваші та зміцнить у всякім ділі й добрім слові» (2 Сол 2:13, 16–17). Бог сам влив Свою любов у спільноту, і тому солуняни здатні любити інших: «А щодо братньої любови, то ви не потребуєте, щоб до вас писати: самі бо ви навчені від Бога любити один одного, 10. і це чините супроти всіх братів по всій Македонії. Та ми благаємо вас, брати, досягати в цьому дедалі більшого поступу» (1 Сол 4:9–10).

Зайвим є казати, що якщо солуняни любили інших, то це тільки тому, що любов, яку вони отримали від Бога, плекали у своїй спільноті: «Тепер же, як повернувся до нас Тимотей від вас і приніс нам добру звістку про віру та любов вашу, а й що завжди нас гарно згадуєте, бажаючи побачити нас, як і ми вас» (1 Сол 3:6). Саме любов солунян вразила Тимотея, коли він, на прохання Павла, прийшов довідатися, як маються вірні в Солуні, і розповів про неї Павлові. І саме завдяки цій любові солуняни стали зразком для інших людей, що й пригадував їм Павло: «І таким чином ви стали зразком для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї» (1 Сол 1:7); «Мусимо за вас, брати, повсякчас дякувати Богові, як воно й годиться, бо ваша віра зростає вельми, і любов кожного з вас усіх до інших збільшується. 4. Тож ми самі хвалимося вами по Церквах Божих вашою витривалістю і вірою в усіх переслідуваннях та напастях, які ви переносите» (2 Сол 1:3–4).

Любов солунян між собою та щодо інших контрастувала з ворожістю та соціальним остракізмом, які Церква досвідчувала ззовні. Проте серед цих численних утисків громада в Солуні не втратила своєї ідентичності – гнів і ворожість світу не зруйнували у спільноті найважливішого. Заповідь любові Христа та приклад Його жертовного життя (Йо 13:34–35; 15:12, 17; Рим 12:10; 13:8; 1 Пт 1:22; 4:8; 1 Йо 3:11, 23; 4:7, 11–12), про які розповів їм Павло та які вони побачили у його служінні, а також їхній власний досвід Бога уможливив те, що Павло називає «новим творінням»: «Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17; пор. Гал 6:15).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені силу жити Твоєю любов’ю щодо всіх без винятку людей…

Contemplatio (споглядання)

Коли апостол Йоан, засланий за своє свідчення Христа на о. Патмос, отримав від Нього Одкровення, то в ньому містилося послання до сімох Церков Малої Азії. До Церкви в Ефесі Господь через Йоана сказав: «Але ж маю проти тебе, що любов свою першу покинув. 5. То згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла роби, а якщо ні – приходжу до тебе, і здвигну світильник твій з місця його, якщо не покаєшся» (Од 2:4–5). Серед численних переслідувань любов перших християн в Ефесі дещо охолола, і вони перестали світити справжнім свідченням для світу.

Світ, у якому живемо сьогодні, не менш складний, ніж у І-му столітті. Обставини змінилися, але виклики та завдання для Церкви залишилися ті самі. Ми покликані кожен зокрема заглиблюватися у Христа і силою Його любові будувати живі спільноти, які будуть здатні свідчити Божу любов світові, який не завжди на неї заслуговує, але дуже її потребує. Тільки любов може потвердити вірогідність нашого свідчення про Христа та життєдайність Євангельської Благовісті…

---

[1] D. M. Martin, 1, 2 Thessalonians, In E. R. Clendenen (Gen. ed.), The New American Commentary. Vol. 33, Logos Library System. Electronic ed. Nashville: Broadman & Holman Publishers 1995, P. 107.

[2] Думки у розважанні основані на G. L. Green, 1–2 Thessalonians, In G. M. Burge, A. E. Hill (Eds.), The Baker Illustrated Bible Commentary (Text Only Edition). Baker Publishing Group. Kindle Edition 2012. Kindle Locations 38807–38835.