Lectio (читання)
«Нехай же кожний з вас зокрема любить свою жінку так, як себе самого, а жінка нехай поважає чоловіка. 6:1. Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. 2. Шануй батька свого і матір – це перша заповідь з обітницею: 3. щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім. 4. А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому. 5. Раби, слухайтеся панів сьогосвітних із страхом та пошаною, у простоті вашого серця, як Христа, 6. працюючи не задля ока, щоб подобатися людям, а як Христові слуги, що з душі чинять волю Божу. 7. Служіть охоче, як Господеві, а не як людям, 8. свідомі того, що кожен одержить нагороду від Господа за те, що зробить доброго, чи то раб, чи вільний. 9. І ви, пани, чиніть їм те саме: облиште погрози і знайте, що як для них, так і для вас є Господь на небі, Який не зважає на особи».
Коментар до тексту
Повчання апостола Павла в Еф 5:22–6:9 богослови називають «Домашнім кодексом». Основуючись на патріархальних принципах функціонування роду, властивих греко-римському суспільству, апостол Павло привносить у них цілком новий та небачений до цього часу орієнтир – зразком для голів роду, чоловіків, панів, батьків та будь-яких провідників повинна стати жертовна любов Ісуса Христа. Ті, які головують та керують, не просто повинні очікувати послуху та підпорядкування, але, визнаючи гідність тих, над якими головують, намагатися послужити їм за прикладом самого Христа. Заклик до чоловіків займає у цих повчаннях найбільше місця (Еф 5:25–33) − вони повинні любити своїх жінок такою жертовною любов’ю, якою Христос полюбив Церкву (Еф 5:25). Приклад Христової любові має повністю визначати стосунки між людьми: не тільки діти повинні шанувати своїх батьків, але й батьки мусять бути відповідальними та з повагою і любов’ю ставитися до своїх дітей (Еф 6:1–4); не тільки слуги й раби повинні показувати приклад відповідального служіння, але й пани мають «чинити їм те саме», пам’ятаючи, що всі колись здадуть звіт перед Богом за свою поведінку (Еф 6:5–9).
Meditatio (розважання)
«І ви, пани, чиніть їм те саме: облиште погрози і знайте, що як для них, так і для вас є Господь на небі, Який не зважає на особи». Тут Павло закликає осіб, які володіли рабами, ставитися до них за прикладом, який показав нам Христос. Незважаючи на цей прорив у мисленні, нехарактерний для стародавнього світу, у багатьох може виникнути запитання, чому Павло не закликав цілком скасувати рабство? Чи, може, він був на боці тих, які вважали, що його не варто ліквідовувати? Щоб отримати відповідь на це запитання та зрозуміти, як Євангеліє пускає свої коріння у будь-якій людській культурі, необхідно представити це питання трохи ширше.
«За давніми визначеннями, раб – це особа, яка не мала права на відмову, це ніби меблі з душею. Раби могли походити з будь-якої етнічної групи. Деякі люди продавали себе в рабство, щоб уникнути злиднів. Інші ставали рабами під час війни – як комбатанти, так і цивільні. Дехто просто народжувався в рабстві. У великих міських центрах до третини населення могло бути рабами. Багато рабів мали достатньо добрі умови життя та навіть досягали певного становища, якщо, скажімо, вони були частиною якось великого домогосподарства. Раби часто були емансиповані. Однак у стародавньому світі вони також зазнавали численних зловживань та експлуатації, нещадної праці, нещастя й труднощів. Нерідко їх змушували до проституції. Жінки й діти були особливо вразливими.
Зважаючи на це, варто окреслити такі узагальнення: (1) Рабство було частиною соціальної структури, системи добробуту та економічної діяльності стародавнього світу; видається, що ніхто навіть не уявляв, як суспільство мало б існувати без інституту рабства. Хоча моральне поводження з рабами розглядалося на філософському рівні, факт існування рабства як такого ніколи не обговорювався, його необхідність просто передбачалася. (2) За відсутності сучасної демократії та лібертаріанської етики було б неможливо провести ефективну та успішну політичну революцію проти рабства. (3) Найефективнішим засобом полегшення тяжкого становища раба було справедливе та доброзичливе ставлення з боку господаря з надією на звільнення в майбутньому, а також перспектива залишитися під патронатом пана вільновідпущеною особою, яку й захищає Павло (Кол 4:1; Флм 8–17; Еф 6:9). (4) В одному місці Павло закликає рабів не приймати дійсний стан справ, але шукати свободи, якщо вони можуть її отримати (1 Кор 7:21). (5) Апостол негативно оцінює практику рабства, коли наводить список гріхів, який включає всі типи аморальної поведінки, і серед них згадує «людокрадців» (1 Тим 1:9–10). (6) Павло заявляє, що у Христі «немає грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скита, ні невольника, ні вільного, а все й у всьому – Христос» (Кол 3:11; Гал 3:28), і «всі бо ми хрестилися в одному Дусі, щоби бути одним тілом, чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом» (1 Кор 12:13). Павло плекав церковну культуру рівності та взаємності, де деградація та приниження рабства покривалися (затушовувалися) християнською ідентичністю. (7) У Посланні до Филимона Павло закликає його прийняти Онисима і таким способом кардинально змінює відносини раб-господар. Саме їхня спорідненість як братів із Месією та співробітників Царства перевищує суспільні норми та трансформує їхнє ставлення й дії один до одного з рішучою християнською етикою. Ф. Ф. Брюс зазначив, що Послання до Филимона «уводить нас в атмосферу, в якій інститут рабства міг лише в’янути й умирати». Підсумовуючи, зауважимо, що Павло, безумовно, не був Вільямом Вілберфорсом, але без Павла етики, яка скеровувала дії Вільяма Вілберфорса та його друзів, могло б і не існувати»[1].
Oratio (молитва)
«Бо Ти – скеля моя й моя твердиня, і ради імені Твого веди мене та керуй мною» (Пс 31:4).
Contemplatio (споглядання)
Якщо ми у всьому керуємося євангельськими цінностями, у кожній ситуації запитуємо себе, а що би Ісус зробив на нашому місці у тій чи тій ситуації, тоді Святий Дух пропонує нам нестандартні, але дуже ефективні рішення. Наскільки ми готові, за прикладом апостола Павла, терпеливо, розсудливо та мудро шукати та пропонувати євангельські розв’язки для складних викликів сучасності?
[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 467–468.
Дякую ,дуже гарне роз’яснення слова Божого.
Дякую!
Дякую щиро Вам! ?
Дякую
Дякую