9-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Друге помноження хлібів (Мт 15:32−39)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тим часом Ісус покликав Своїх учнів і сказав їм: “Жаль Мені цих людей, бо ось три дні вже, як вони перебувають зо Мною, і не мають що їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі”. 33. Кажуть до Нього Його учні: “Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?”. 34. Ісус спитав їх: “А скільки у вас хлібів?”. “Сім, – кажуть, – і кілька рибин”. 35. Тоді Він звелів людям сісти на землю, 36. узяв сім хлібів та рибу, воздав хвалу, поламав і заходився давати учням, а ті − людям. 37. Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, сім повних кошів. 38. Тих же, що їли, було яких чотири тисячі чоловік, окрім жінок та дітей. 39. І відпустивши народ, Ісус сів до човна і прибув у сторони Магадану».

Коментар до тексту

Цей уривок розширює тему місії Ісуса серед язичників, яка почалася зі зцілення слуги римського сотника (Мт 8:5−13) та дочки жінки-ханаанянки (Мт 15:21−28). У Мт 14:14−21 Ісус уже помножив 5 хлібів та 2 риби на 5 000 єврейських чоловіків (окрім жінок і дітей). Друге помноження хлібів відбулося на території, де мешкали язичники. Ці дві розповіді подібні між собою за висловлюваннями та формулюваннями, а відрізняються лише числом учасників та кількістю хліба на початку помноження (7 хлібів та декілька рибин у другому чуді) та кількістю залишків (12 кошів у першому чуді як символ відновлення Ізраїлю та 7 кошів у другому як вказівка на повноту спасіння, яку Господь приготував також для язичників, тобто всіх людей поза Ізраїлем). Під час першого помноження хлібів апостоли просто потвердили відсутність хліба (Мт 14:15−17), а тепер вони виразно протестують (в. 33), вказуючи на неможливість нагодувати так багато людей. Отже, перше чудо не підготувало учнів до другого. Поміж двома помноженнями хлібів Матей описує дискусію Ісуса з фарисеями (Мт 15:1−20) про ритуальну чистоту, дуже важливу в питанні стосунків юдеїв і язичників, та зцілення дочки жінки-ханаанянки (Мт 15:21−28), що засвідчує відкритість язичників на спасіння, яке приніс Ісус, а також право язичників їсти «хліб від дітей» (Мт 15:26−28). Помноження хлібів для язичників буквально ілюструє слова віруючої язичниці та вказує, що настав час спасіння для всього світу[1].

Meditatio (розважання)

«Кажуть до Нього Його учні: “Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?”». Цей вірш різко контрастує з попереднім, у якому Ісус, переживаючи за людей, які третій день перебувають разом із Ним, не хоче відпускати їх, щоб не охляли в дорозі (в. 32). Отже, Бог бачить потреби людей, і Христос, висловлюючи Свої спостереження вголос, запрошує апостолів довіритися та стати учасниками і свідками чуда. Учні, однак, не можуть ніяк звикнути до чудотворного стилю Ісуса. Вони не те що не розуміють Його з пів слова, а, на жаль, цілком не вловлюють напрямку думки Господа.

Слова учнів демонструють природну людську безпорадність. Їхня постава також є свідченням того, що ми, як люди, дуже повільно вчимося відчувати Божі кроки в нашому житті, надто довго призвичаюємося до Божого стилю, частіше схильні бачити радше проблеми, ніж можливості, швидше панікуємо, ніж з довірою віддаємо труднощі Богові. З цієї причини трохи далі в Євангелії Господь прокоментує нездатність учнів усвідомити значення обох помножень хлібів, позаяк вони знову переживатимуть через відсутність їжі: «Вони ж перемовлялись між собою і говорили: “Бо ми не взяли хліба”. 8. Помітив це Ісус і каже: “Чого перемовляєтесь між собою, маловіри, тому що не взяли хліба? 9. І досі не збагнули? Чи ж ви не пам’ятаєте п’ятьох хлібів для п’ятьох тисяч, а скільки ви кошів зібрали? 10. Ані тих сімох хлібів для чотирьох тисяч, а скільки ви кошів зібрали?”» (Мт 16:7−10).

Терпеливість Ісуса, Його незмінне бажання дарувати людям нове життя є заохотою до нашого духовного дозрівання – зростання в довірі до Нього. Бог завжди діє там, де людина вже не спроможна. Часто Господь починає саме в той момент, коли нам видається, що вже все закінчується чи навіть закінчилося. Різні завдання, які ми, християни, отримуємо від наших настоятелів або ж самі ставимо перед собою, можуть здаватися нам нездійсненними лише тоді, коли ми розраховуємо тільки на власні зусилля і забуваємо про Ісуса, Його можливості та Його задум спасіння і щастя для цілого світу…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене зберігати спокій і довіру до Тебе в тих ситуаціях, у яких по-людськи не видно жодних розв’язок…

Contemplatio (споглядання)

Два чуда помноження хлібів демонструють бажання Бога задовольнити духовні та фізичні потреби усього людства. Для реалізації цього грандіозного за масштабом плану Господь потребує нашої участі – звичайних, слабких та обмежених у засобах людей. Вирішальним внеском з нашого боку є довіра та повсякчасна готовність дати все, що маємо і можемо, а про решта, як завжди, подбає Господь…

---

[1] R. T. France. The Gospel of Matthew (New International Commentary on the New Testament). Wm. B. Eerdmans Publishing Co. Kindle Edition 2007, P. 599−601.