6-та неділя після Пасхи. Сліпородженого (Йо 9:1−38)

Час прочитання: 14 хвилин

Lectio (читання)

«Переходивши, побачив Ісус чоловіка зроду сліпого. 2. Запитали Його, отже, учні Його: “Учителю, хто згрішив? Він чи батьки його, що сліпим він уродився?” 3. “Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4. Поки дня, маємо виконувати діла Того, Хто послав Мене, бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. І поки Я у світі, Я − Світло світу”. 6. Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7. До нього ж сказав: “Іди, вмийся в купелі Силоамській”, що у перекладі означає “Зісланий”. Отож подався той, умився – і повернувся зрячим! 8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: “Чи то ж не той, який ото все сидів жебрачив?” 9. Одні казали: То він, інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: “Це я!” 10. Тож питались його: “Як воно так, що прозріли твої очі?” 11. А він: “Чоловік, що Ісусом звуть Його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився – і прозрів”. 12. Вони його тоді питають: “Де Він?” – “Не знаю”, − каже той. 13. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14. Було ж у Суботу, коли-то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: “Глею поклав мені на очі, я вмився й ось бачу”. 16. Деякі з фарисеїв твердили: “Не від Бога цей чоловік, бо Суботи не дотримує”. Інші мовили: “Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?” Отож суперечка була серед них. 17. І знову сліпому кажуть: “А ти що про Нього кажеш – про те, що очі тобі відкрив?” Одрікає: “Пророк Він”. 18. Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19. Спитали їх: “Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?” 20. Батьки його і відказали, мовивши: “Знаємо, що то наш син і що сліпим він був уродився. 21. А як він тепер бачить – не знаємо, і хто відкрив йому очі – не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже”. 22. Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного із синагоги, хто Христом Його визнаватиме. 23. Тим-то батьки його й казали: Дорослий він, самого спитайте. 24. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: “Богові славу воздай! Ми знаємо, що Той чоловік – грішник”. 25. “Чи грішник Він, – озвався він, – я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу”. 26. Вони ж йому на те знов: “Що Він таке тобі сподіяв? Як Він очі тобі відкрив?” 27. Той їм відказує: “Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви Його учнями бажаєте стати?” 28. Ті з лайкою накинулись на нього і сказали: “Ти − Його учень! Ми – Мойсеєві учні! 29. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А Цього не знаємо, звідкіля Він”. 30. У відповідь чоловік сказав їм: “Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля Він, а Він мені очі відкрив. 31. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і Його волю чинить, ось того Він вислухує! 32. Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліпородженому. 33. Був би Він не від Бога – нічого не спроможен був би зробити!” 34. Озвались і сказали йому: “Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?” І прогнали його геть. 35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: “Віруєш у Чоловічого Сина?” 36. А той: “А хто Він, Господи, щоб я вірував у Нього?” 37. Ісус же йому: “Ти бачив Його; Він – Той, Хто говорить з тобою”. 38. Тоді той і сказав: “Вірую, Господи!” і поклонився Йому».

Коментар до тексту

Цей текст містить опис одного з чудес (Йоан називає їх «знаками»), які вказують на Ісуса як Того, Хто творить усе нове навколо Себе. У Йо 5 Ісус представлений як Той, Хто дарує фізичне та духовне Життя (5:21), і це промовисто ілюструє зцілення розслабленого чоловіка при Витезді (5:1−15). Євангелист розповідає історію про Ісуса, рухаючись від Його діл до Його слів (після чуда Ісус довго пояснює його значення). Тут, у Йо 9, Ісус представлений як Той, Хто дає світло у темряві (9:5), це зображає зцілення сліпого від народження біля купелі Силоам (9:6−7). У цьому випадку Йоан показує рух від слів до дії. Особа, яка перебувала в постійній темряві, завдяки Ісусові отримує здатність бачити фізично і духовно. Однак тут присутній і протилежний сценарій: ті фарисеї, які думали, що мають добрий духовний зір, через відкинення Світла в Ісусі виявляють свою цілковиту сліпоту. Загалом Йо 9 містить теми, які євангелист порушує в попередній та наступній главах. Тема про Ісуса як Світло світу (Йо 9:5) пов’язує Йо 9 з попередньою главою Йо 8 (зокрема в. 12), а гострі слова Ісуса, звернені до релігійних провідників – фарисеїв, випереджують Його слова про злодіїв і розбійників у Йо 10:8[1].

Meditatio (розважання)

«Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому!». Часто можна почути: «Якщо хтось терпить, значить він грішний, тому покутує за свій гріх». Хтось може сказати, що саме така полярна та легка для розуміння дійсність представлена вже в тій частині Старого Завіту, яку ми називаємо Літературою Мудрості.

Справді, богослов’я принаймні декількох книг Старого Завіту (Псалмів, Приповідок, Мудрості, Сираха) навчає, що у світі існує споконвічний порядок речей – צְדָקָה (tsedaka – українською мовою можна перекласти як «праведність» чи «справедливість»). Мистецтво життя полягає в тому, щоб упродовж життя розпізнавати цей всеохопний порядок і скріплювати його, творячи праведність. З цього випливає аксіома: праведність творить שָׁלוֹם (shalom – щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир). Shalom / Мир – це не відсутність війни, а позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, властивого для багатьох семітських мов, допомагає краще зрозуміти значення цього терміна − «бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим». Отже, вихідним пунктом богослов’я Премудрості є отримана з досвіду переконаність: від доброї дії буває добре (суспільству та самому собі), від злої дії − шкода (суспільству та самому собі). Тому біблійна «мудрість» – «богослов’я практичного розуму» – спрямована на вдалу життєву практику (не на теоретичне пізнання). Іншими словами, бути мудрим означає вибрати те, що веде до Життя[2].

Однак принаймні дві книги у цій Літературі Мудрості – Йова та Проповідника − навчають, що попередньо представлене бачення реальності є не так ідеальним станом, як загальною матрицею для розуміння остаточного призначення людини та Божих задумів. Справді, можна вибрати Бога і вічне життя, а можна повернутися до Його простягнутих щедрих рук плечима й вибрати існування там, де плач і скрегіт зубів (пор. Мт 25:30).

Проте і Йов, і Проповідник засвідчують, що можна бути праведним, та все ж терпіти, хворіти, втрачати близьких, зазнавати несправедливості тощо. Сам Ісус Христос та пророцтва про Його праведні страждання пророка Ісаї (зокрема Іс 53) є ще більше промовистим прикладом, а численні свідчення мучеництва заради Христа впродовж історії вкотре підтверджують примітивність звуженого погляду на терпіння. Тому перш ніж ставити комусь діагнози, добре пригадати собі бодай зо два тексти з уже згаданої книги Мудрості: «Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих. 14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу – спасенні; | нема в них жадної погубної їді, | і царства смерти на землі немає, 15. бо справедливість – безсмертна» (1:13−15) та «Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи. 24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать» (2:23−24).

Якщо автор книги Мудрості стверджує, що справедливість безсмертна, то це означає, що вкінці історії світу торжествуватиме Бог, «Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим 2:4), тому Він «витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більш» (Одкр 21:4), Він перемінить усе творіння так, що буде Нове Небо та Нова Земля (Одкр 21:1, 5). Коли ж говориться про смерть, якої скуштують ті, які належать дияволові, то тут не мається на увазі природну / біологічну смерть, якою вмирають люди, але вічну смерть як покарання для грішників, тобто вічне прокляття душі через свідоме й остаточне відпадіння від Бога (див. напр. Одкр 20:6; 20:14-15; 21:8).

Ще один важливий момент щодо терпіння: якщо когось дуже кортить поширювати тези, що ми терпимо через якісь родові гріхи, то треба бути свідомим, що такі тексти, як, наприклад, Вих 20:4−6 («Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. 5. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо Я − Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, які ненавидять Мене, 6. і творю милосердя до тисячного покоління тим, які люблять Мене і бережуть заповіді Мої»), мають намір наголосити саме на контрасті між покаранням та Божим милосердям: Він творить милосердя до тисячного покоління. Про це навчає вся Біблія, а 3-4 покоління, про які йдеться у в. 5, можуть зазнавати важких наслідків / результатів гріха попередніх поколінь, але тут аж ніяк не йдеться про особисту вину. І навіть більше, пізніші тексти Біблії відкидають ідею покарання, яке переходить на наступні покоління: «Не можна карати смертю батьків за дітей, ані дітей за батьків. Кожний буде скараний за свій гріх» (Втор 24:16); «За тих часів не говоритимуть більше: Батьки їли зелений виноград, а на зубах у синів оскома! 30. Ні, кожний вмиратиме за свою провину. Кожен, хто їстиме зелений виноград, той і оскому на зубах матиме» (Єр 31:29−30); «Чому ви все говорите в Ізраїльській землі цю приповідку: Батьки їли недоспілі грона, а на зубах у дітей оскома? 3. Клянусь Моїм життям, – слово Господа Бога, – не будуть уже більше тієї приповідки в Ізраїлі повторювати. 4. Ось бо всі душі – Мої; чи душа батькова, чи душа синова – Мої вони. Той, хто згрішить, той помре» (Єз 18:2−4). Врешті, «коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17). Тому в іншому місці св. Павло навчає: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у Смерть Його хрестилися? 4. Ми поховані з Ним через хрещення на смерть, щоб як Христос Воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6:3−4). Відтак усі охрещені можуть бути впевнені, що в цій Тайні знищено усі гріхи, і повинні жити так, щоб нове життя у Христі було нашим щоденним звичайним станом.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Світло Євангелія, яке освітлює темряву мого існування…

Contemplatio (споглядання)

Таїнство Хрещення ми також називаємо чудовим словом «Просвіщення», яке вказує на один із його найважливіших аспектів: будучи нашим «новим народженням» до істинного життя, воно робить нас причасниками життя Пресвятої Тройці та дозволяє нам дивитися на власну гідність очима самого Бога, тобто постійно приймати Його правду про нашу вартість в Його очах та наше справжнє призначення. Ця правда, зокрема, полягає в тому, що ми дуже дорогі для Нього, тому повинні жити не в сутінках страху та непевності, але у світлі Його любові.

Євангеліє цієї неділі підкреслює, що Ісус − Світло світу. Він прийшов, щоб розсіяти темряву нашого існування, зцілити наші немочі та хвороби, а також відкрити наші духовні очі на правду про Бога та людину. У цій правді немає місця для сумнівів, страхів чи тривог, але є тільки неймовірна, зцілююча Любов «невечірнього Світла святої слави Небесного Отця», Яке задля нас, людей, прийшло у цей світ, щоб обдарувати нас тим, «чого око не бачило й вухо не чуло, і що на думку людині не спало» (1 Кор 2:9). Відтак велика радість полягає в тому, що ми так само, як і цей сліпонароджений чоловік, можемо у простоті серця приймати цю Любов, нею жити, радіти та ділитися з іншими.

---

[1] Murray J. Harris. John (Exegetical Guide to the Greek New Testament. A. J. Köstenberger, R. W. Yarbrough – Gen. Eds.) B&H Publishing Group. Nashville, Tennessee 2015. Kindle Edition. Kindle Location 6140.

[2] Э. Ценгер (Ред). Введение в Ветхий Завет. (пер. с нем.) М.: ББИ 2008, С. 431−433.