Третій тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Роль Закону (Рим 7:1–13)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Хіба не знаєте, брати, – я тим говорю, які знають Закон, – що Закон панує над людиною, поки вона живе? 2. Отак і заміжня жінка, поки живе чоловік, зв’язана (з ним) Законом, а коли помре чоловік, вона звільняється від Закону чоловіка. 3. Тим-то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Закону й не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові. 4. Так само й ви, мої брати, умерли для Закону Тілом Христовим, щоб належати Іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові. 5. Бо коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, (розбуджені) Законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти. 6. Тепер же ми звільнені від Закону, умерши для того, що нас тримало, немов в’язнів, щоб служити в обновленні духа, а не згідно зі старим Законом. 7. Що ж скажемо? Що Закон – гріх? Борони, Боже! Але я не знав гріха, як тільки через Закон: бо ж я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказав: “Не пожадай!” 8. Гріх же, узявши привід від заповіді, підняв у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх – мертвий. 9. І я колись жив без Закону. Та коли прийшла заповідь, гріх ожив, 10. а я умер; так-то заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть. 11. Бо гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею. 12. Усе ж таки Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра. 13. Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть, щоб гріх, завдяки заповіді, виявив свою надмірно грішну силу».

Коментар до тексту

У Рим 1–4 апостол Павло пояснив, що всі люди однаково грішні перед Богом: язичники через те, що не слухали голосу свого сумління, а євреї, бо не дотримували Божого Закону, який Господь їм об’явив. Людина може оправдатися перед Богом тільки завдяки вірі в Ісуса Христа, Який примирив нас із Богом ціною власної смерті (Рим 5). Оскільки ми примирені з Богом, то це означає, що гріх над нами більше не панує, говорячи мовою Павла, ми вмерли для гріха (Рим 6), а також померли для прокляття Закону, тобто через єдність з Ісусом звільнені від наслідків невиконання Закону (Рим 7).

Саме тому в цьому уривку Павло роздумує над роллю Закону: Бог дав його для того, щоб пояснити, що людина, відійшовши від Бога, живе у грісі. Та проблема полягає в тому, що Закон тільки вказує, яким є Божий задум стосовно людини та яким є Божий порядок речей, але не дає сили ним жити. Павло пояснює, що лише смерть може припинити зобов’язання людини перед Законом, і для цього він послуговується аналогією з подружнім життям. Отже, Закон тільки ідентифікує гріх, але не дає сили його подолати. Наша єдність із Христом Померлим і Воскреслим означає, що в Ісусі Христі ми з Ним вмираємо для гріха і з Ним воскресаємо до нового життя в Його благодаті. Тому Закон відіграв свою позитивну роль, давши людині розуміння гріха, а Ісус дарує благодать, яка звільняє нас від наслідків невиконання Закону, та благодать жити новим життям.

Meditatio (розважання)

«Усе ж таки Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра». Закон, тобто Божі заповіді та об’явлення стосовно того, як людина повинна провадити своє життя, пояснює, яким є Божий задум щодо світу. Закон відображає Божий порядок речей, указує на світ гармонії, чистоти, правди, святості, він говорить про те, що Бог створив світ порядку і краси. Однак людина через намову диявола захотіла встановити в цьому світі свій порядок речей, вирішила, що вона сама може стати мірилом усього, сама визначати, що добре, а що зле. Це бажання і вчинки, які слідували за ним, ми називаємо гріхом – відходом від цілі нашого життя, унаслідок чого ми розірвали стосунки з Богом, а відтак відбулося страшне спотворення нашої свідомості та реальності, у якій живемо.

Коли Бог вивів Ізраїль із Єгипту, то попровадив народ до гори Синай, де уклав із ним Союз / Завіт (Вих 19), об’явив людям, що Він бажає, щоб вони жили в єдності з Ним. Щоб це стало можливим, Господь дарував їм заповіді (Вих 20:1–21) та об’явив Cвій Закон (Вих 21:22–23:33), який мав перемінити їхні стосунки на всіх рівнях. Відтепер життя народу Ізраїлю, зокрема економічне й соціальне, мало відображати їхні стосунки з Богом, віддзеркалювати їхній досвід Бога у всіх сферах щоденного життя.

Та проблема полягає в тому, що Ізраїль, знаючи Божу волю, розуміючи, якою повинна бути людина, щоб залишатися людиною, усе ж був народом, який, як і інші народи на землі, жив життям старого Адама. Це було життя людей, які посідали наднищену гріхом людську природу, а це означає, що свідомість була спотворена, а сили творити добро були заглушені пристрастями й тваринними інстинктами. Знання Закону тільки збільшувало розуміння того, у чому полягає трагедія гріхопадіння і що ми втратили, відійшовши від Бога.

Oratio (молитва)

«Закон Господній – досконалий: він відживлює душу. Засвідчення Господнє – вірне: воно навчає простих. 9. Господні заповіді – праві: вони радують серце. Веління Господнє – ясне: воно просвічує очі» (Пс 19:8–9).

Contemplatio (споглядання)

Для того, щоб зрозуміти, ким ми є в Божому плані, що означає жити життям людей, створених на образ Божий, нам треба відкрити красу Божого Закону, гармонію Божих заповідей. Божий Закон визначає межі життя, достойного людини. Далі в цій главі апостол Павло пояснить, що ми самі не можемо виконати Божий Закон, який вказує на гріх, але не дає сили відійти від нього. Для життя у світлі Божих заповідей нам потрібна благодать Ісуса Христа, Його сила, Його життя, яке ми отримуємо у Святих Таїнствах та Божому Слові.