Lectio (читання)
«Тоді Петро почав говорити, мовивши: “Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, 35. а в кожному народі, хто Його боїться й чинить правду, той Йому приємний. 36. Він послав Своє Слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. 37. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: 38. про Ісуса з Назарета, Якого Бог помазав Святим Духом та силою і Який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був із Ним. 39. І ми свідки всього того, що Він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; Його вони, повісивши на дереві, убили. 40. Того Бог на третій день воскресив і дав Йому з’явитись, 41. не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з Ним їли й пили після того, як Він воскрес із мертвих. 42. І Він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то Він призначений Богом Суддя живих і мертвих. 43. Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в Нього, через Його ім’я одержує відпущення гріхів”».
Коментар до тексту
У першій половині Ді 10 читаємо про Боже об’явлення під час молитви двом чоловікам − римському сотникові Корнилієві (Ді 10:3–6) та апостолові Петрові (Ді 10:9–16), який довідується, що насправді Бог не вважає неєвреїв нечистими (Ді 10:15), і підкоряється наказові Господа піти з посланцями від Корнилія до його дому (Ді 10:19–24), а богобоязний Корнилій, як засвідчує розповідь Луки, духовно дозрів до того, щоб зробити наступний та вирішальний крок у своєму житті – почути Благовість про Ісуса (Ді 10:30–33).
Сьогоднішній уривок Діянь апостолів подає проповідь Петра в домі сотника Корнилія. Цей текст містить першу проповідь апостола до неєвреїв. Вона починається вельми важливим твердженням, що Господь неупереджений: Він прагне, щоб усі люди спаслися через проголошення Євангелія (вв. 34–36). Після цього апостол коротко підсумовує прилюдне служіння Ісуса (вв. 37–41) і вкінці визнає, що Він − «призначений Богом Суддя живих і мертвих» (в. 42). Як і в усіх інших проповідях до язичників, доказам із Писання відведено другорядне місце (в. 43)[1], позаяк язичники, не будучи попередньо ознайомлені з Божим об’явленням у Писанні, не надавали йому такого значення, як євреї.
Meditatio (розважання)[2]
«Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, 35. а в кожному народі, хто Його боїться й чинить правду, той Йому приємний». Цей вірш основується на 1 Сам 16:7, де Господь, Який послав Самуїла помазати Давида царем над Ізраїлем, каже до пророка, який, побачивши Еліява, подумав, що то, певно, він має бути Господнім помазаником: «Не вважай на його вид та на його високий стан, Я його відкинув. Господь бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце». Коли Господь кличе когось або дарує спасіння Своїм вибраним, він не керується такими раціями, як люди. Він не зважає на відмінності або певні ознаки, які мають значення для людей: соціальний клас, раса, стать, освіта тощо. Для Бога важлива чистота серця та відкритість особи на Його діяння.
У своїй проповіді апостол Петро спирається на провіщення Старого Завіту про те, що колись євреї та язичники творитимуть один Божий народ: «На останку днів станеться, що гора дому Господнього буде поставлена на вершині гір і підійметься понад пагорби. Усі народи поспішать до неї. 3. І сила народів піде туди і скаже: “Ходіте, вийдемо на гору Господню, у дім Бога Якова, і Він покаже нам Свої дороги, і будемо ходити Його стежками, бо із Сіону закон вийде, і Слово Господнє із Єрусалима”. 4. І Він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати» (Іс 2:2–4); «А після цього Я виллю Мій Дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння» (Йоіл 3:1); «І станеться: в останні дні гора дому Господнього буде встановлена як вершина гір і буде вивищена над пагорбами. Народи попливуть до неї» (Міх 4:1).
Ісус прийшов до всіх людей і задля спасіння всіх людей. Господь прагне, щоб усі люди стали учасниками Його Царства: «Кажу вам, що багато прийде зо сходу і заходу й засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім» (Мт 8:11); «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. 16. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний, а хто не увірує, той буде осуджений» (Мк 16:15–16); «Ще й інші вівці Я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони Мій голос, і буде одне стадо й один пастир!» (Йо 10:16).
Oratio (молитва)
«Йому поклоняться всі царі, усі народи Йому служитимуть» (Пс 72:11).
Contemplatio (споглядання)
Йоан Богослов у своїй Євангелії каже: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3:16). Бог не відкинув світ, який відкинув Його, і не тільки не перестав любити, а задля вічного життя всіх людей у цьому світі – язичників і євреїв, віруючих і невіруючих – дав Свого Єдинородного Сина. Пізніше у своєму Першому соборному посланні Йоан напише: «З цього ми спізнали любов, бо Він за нас поклав Свою душу; і ми також повинні за братів душі класти» (1 Йо 3:16). Пізнавши безсторонню, всепрощаючу й неймовірну за своєю безмежністю Божу любов, ми повинні нею жити: керуватися нею у стосунках з усіма людьми у світі, незважаючи на особи – ранги, статки, походження… Тільки так будемо справжніми учнями Ісуса.
[1] The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 92.
[2] Деякі думки в розважанні також основані на The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 92.
Дуже дякую
Дякую за безмежну любов Ісуса!