31-ша неділя після П’ятидесятниці (Лк 18:35-43). Варіант 1

Час прочитання: 8 хвилин

І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині. 36. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути. 37. Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить. 38. І він почав голосно кричати: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!» 39. Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» 40. Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав: 41. «Що хочеш, щоб я зробив тобі?» «Господи», – сказав той, – «щоб я прозрів!» 42. Ісус сказав до нього: «Прозри! Віра твоя спасла тебе.» 43. І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.

Кожна неділя в Літургійному календарі є повторенням Пасхи – святкуванням перемоги Ісуса над дияволом, Життя над смертю і тлінням. Відтак кожен Євангельський уривок є свідченням того, як нове життя, яке Ісус приносить у світ, знаходить свій відгук або спротив у серцях окремих людей; розповіддю про те, як мале зерно Божого царства, сіється в ріллю людських сердець й приносить плід, або назавжди гине у ньому.

В цю неділю часом читають т. зв. рядове Євангеліє 31-ї неділі після П’ятидесятниці, яке містить розповідь з  Лк 18:35–43. Саме про цей уривок, хочу сказати кілька слів.

Четвертий (останній з черги) уривок про чудесне зцілення сліпого в часі подорожі Ісуса до Єрусалиму (13:10–17; 14:1–6; 17:11–19), має особливе значення та стратегічне розміщення в контексті  богослов’я Євангелія від Луки: текст нав’язує лінії до попередніх та наступних уривків, щоб підкреслити унікальність постаті Христа, спасіння, яке Він дарує та дуже різні відповіді на великі Божі дари. Це чудо – єдине такого роду в Луки[i].

Зцілення сліпого – перша з двох подій у Єрихоні:  в Лк 18:35–43 ми чуємо смиренний крик про милосердя, який є частиною благання про спасіння, а в Лк 19:1 – 10  зображено Закхея як «модель відповіді» на дар спасіння: радість і великодушне служіння іншим. Лука підкреслює, що обидві зміни, які торкнулися двох цілком різних осіб,  є наслідком спасіння, яке дарує Христос (18:42; 19:9).

По друге. Уривок творить паралель до разючої відсутності розуміння учнів  (18: 31–34): апостоли сліпі до Божого плану так, як жебрак був фізично сліпий. Для обох сторін виходом з цієї дилеми є довіра до Ісуса та Його обітниць. 

По третє. Поведінка сліпого різко контрастує з поведінкою багатого юнака (Лк 18:18–30). Багатий молодий чоловік має все і може бачити, хоча в дійсності є сліпий. Сліпий чоловік не має нічого та є сліпим доти, поки не довірить себе Ісусові, й тоді отримує все. Цей обмежений чоловік робить перше прилюдне та пряме визнання Ісуса як Месії. Парадоксальним чином це відбувається тоді, коли Ісус наближається до Єрусалиму. На прикладі цих двох людей, Лука на практичному рівні підсумовує реакції на Ісуса в своєму Євангелії: багатий відходить з нічим та сумує через своє багатство; жебрак відходить славлячи Бога через радість відкритих очей та отримане спасіння.      

Хто має доступ до Божого благословення та Його спасенної сили? Той хто визнає потребу Божого милосердя. Хто є багатий перед Богом? Той хто іде з вірою за Ісусом. Божі скарби приходять до нас – через наше довір’я до Нього. Повна переміна ситуації сліпого чоловіка є ілюстрацією до тексту в Лк 18:28–30 (Тоді Петро промовив: «Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.» 29. Ісус сказав їм: «Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства, 30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.»).

Благання сліпого чоловіка також творить  паралель до смиренної залежності митаря в Лк 18:9–14.

 Відкриття очей сліпим, показує наявність останніх часів, в яких Бог через Свого Сина починає переображувати світ (4:18; 7:22) й що сьогодні продовжує робити Церква Його Силою і в Його імені, аж доки Він не прийде. Однак, як тоді так і тепер, для звільнення від духовної сліпоти потрібна відповідь віри.

 Подібно, як колись офіційна влада не хотіла розпізнати в Ісусі справжнього Месію, а значить зустрітись в Його особі з “Дорогою, Правдою, і Життям” (Йо 14:6), так само і сьогодні окремі представники влади не хочуть подивитися на дорогу, якою йдуть, правду, – яка вона є насправді, а не яку вони собі видумали, й врешті власне життя, через призму Євангелія. Ця сліпота знаходиться в різних секторах нашого суспільства. Така постава є виявом духовної сліпоти. І як наслідок, людям, які пізнають правду і хочуть нею жити та стають на дорогу гідності та справедливості, – насильно нав’язують брехню. Якщо ж люди заявляють, що всього того, що робило їх рабами вже вдосталь і вони хочуть жити гідно, як вільні люди, – тоді їм просто відбирають право бачити (вибивають очі в прямому розумінні цього слова), і що найстрашніше (Прости їм Господи, бо не знають, що роблять), позбавляють навіть найсвятішого – життя… Цей абзац я написав в січні 2014, однак прикро усвідомлювати що через два роки після Революції гідності його актуальність не зменшилася, а українські можновладці так нічого й не навчилися…

Зцілення сліпого є виявом прихильності та милосердя Ісуса до убогих та відкинутих. Виявляти співчуття Ісус продовжує навіть тоді, коли тиск офіційної влади відносно Його особи стає просто не стерпний. Тоді, коли багато людей відійшли б на бік чи сховалися, – Він не перестає служити. Звідси, співчуття Ісуса та духовна чутливість убогих та відкинутих, – є двома ключовими темами Луки. Цей Євангелист промовляє просто і зрозуміло: “Ісус з Назарету є обіцяний Месія з роду Давида, який творить діла «есхатону» (останніх часів) для всіх, хто готовий їх прийняти через відповідь віри”. Його служіння стає причиною прослави та хвали Бога. Єрусалим близько, але Ісус продовжує служити. Лука запрошує: “Дивись Хто є Ісус так, як це зробив сліпий чоловік! Зір – це насамперед справа серця, а не просто очей…”.

Ми, які носимо в собі нове  життя Ісуса, й тому називаємо себе християнами, повинні наслідувати нашого Господа…

Бог хоче встановити Своє Царство в серці кожної людини, а тому й на всій землі, зокрема на нашій рідній Україні. Він продовжує щедро сіяти Своє Слово (пор. Мк 4:1–20), яке є живе та діяльне (пор. Євр 4:12). Однак, “Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Йо 12:24).

 Бог хоче звільнити нас від внутрішньої сліпоти, але для цього наше бажання бачити світ Божими очима, повинно виявлятися через внутрішнє очищення, яке Євангеліє називає покаянням.

Тепер переживаємо особливий час – час народження нових людей, а тому і нового суспільства. Важливо тільки не боятися! Не боятися – труду, зусиль, терпіння, жертви. Св. Павло, в 15-й главі Першого послання до Коринтян, яке екзегети називають Євангелієм Воскресіння, до перших християн говорить слова, які є дуже актуальні у наш час: “Мої любі сестри і брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний” (1 Кор 15:58).

---

[i] Роздуми над цим недільним уривком основані на коментарі Bock, Darrell L.: Luke Volume 2: 9:51-24:53. Grand Rapids, Mich.: Baker Books, 1996 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament) p. 1500 – 1512.